Історія стародавніх цивілізацій

Тип: Нормативний

Кафедра: археології та спеціальних галузей історичної науки

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
14Іспит

Лекції

СеместрК-сть годинЛекторГрупа(и)
132доцент Бандровський О. Г.Ісо-11с, Ісо-12с, Іст-11с, Іст-12с, Іст-13с

Практичні

СеместрК-сть годинГрупаВикладач(і)
132Ісо-11сдоцент Баукова А. Ю.
Ісо-12сСтеблій Н. Я.
Іст-11сПогоральський Я. В.
Іст-12сдоцент Бандровський О. Г.
Іст-13сдоцент Білас Н. М.

Опис курсу

Предметом вивчення  навчальної дисципліни є  виникнення, історія розвитку та занепаду перших людських цивілізацій. Цивілізацією прийнято вважати рівень культурного та громадянського суспільства, що пов’язаний із шляхом до створення держави. Цей шлях до держави складає своєрідність кожного народу і створює неповторну різноманітність всесвітньо-історичного процесу.

При вивченні перших цивілізацій розвиток наукової думки привів до виділення в їх середовищі двох варіантів цивілізаційного розвитку, які можуть бути умовно названі як «европейський» (або західний) та « азійський» (або східний).

Конкретизуючи зміст предмета історії Стародавнього Сходу можна визначити цю науку, як дослідження історії перших держав, які виникли в зонах земної кулі на схід  та південь від районів Середземномор’я та Європи (світу античних цивілізацій та варварських королівств). Це район Північно-Східної Африки, Близького Сходу, Малої Азії та Закавказзя, Іранського нагір’я, Середньої Азії та Афганістану, Південної Азії, Далекого Сходу та північно-Східної Азії, островів Тихого океану та Америки.

Державотворчі процеси в країнах Стародавнього Сходу відбувались нерівномірно. Лідером безсумнівно стали Єгипет та Шумер (IV-III тис. до н.е.). Потім до аналогічних рівнів цивілізаційного розвитку приєднались інші регіони та народи, що їх населяли. Розвиток перших цивілізацій в Тихоокеанському регіоні (Японія та Америка) йшов з деякім запізненням, це було пов’язано із складністю міграційних процесів та ізольованістю вогнищ державного розвитку.

Існувало декілька варіантів, які дозволяють нам давати характеристику  основних типів стародавніх цивілізацій. Перший варіант умовно можна назвати «іригаційним». Він представлений найдавнішими цивілізаціями та державами. Як правило до цього типу можуть бути зараховані єгипетська, шумеро-аккадська та еламські цивілізації. Коли були утворені перші держави, проблема факторів, які впливали на характер нових утворень, вже лежали і в площині контактів між ними. Тому другий тип розвитку цивілізацій може бути названий умовно «військово-контактним». Для цього типу цивілізацій було характерним той вихідний момент, що конституювання держави відбулось, або в наслідок переселення племен, або з встановленням державної форми шляхом завоювання сусідів. Цей процес підмітив вже А.Тойнбі, який говорив, що всі цивілізації були контактно-запозичуючими. Для цих держав була притаманна риса взаємообміну досвідом при збереженні особливих прав у народа. який стояв у витоків державності, Спектр держав цього типу найбільш різноманітний. Саме в межах формування цього типу, і виникає така форма організації держави яка носить назву “імперія”. Цим терміном називаються держави, які під час свого розвитку виходять за межі території на якій їх держава була конституйована. Держав другого типу дуже багато. Їх умовно можна поділити на дві групи. Великі «імперські» (Хеттське царство, Вавилон та Ассирія, Персія) держави  застосовували різні прийоми в галузі економічного, політичного та етнокультурного панування.

Третій тип дає індійська цивілізація. Цей шлях створення державності йшов через примсове закріплення за певними верствами їх громадянського статусу. Причому, на грунті, не просто етнічних та правових відмінностей, а в ідеологічному контексті з застосуванням цього поділу у сфері діяльності. Це так званий «станово-кастовий» варіант.

Китай та Японія доповнюють типологію стародавніх цивілізацій «адміністративно-бюрократичним» типом. при якому у всіх державних установах розподіл громадян йде по принципу «вчені» чиновники і «невчені» громадяни. Китайський імператор був стержнем цієї системи, охоронцем правил поведінки та еталоном моралі.

Завданням курсу є формування у студентів цілісної системи фактологічних знань з історії стародавніх цивілізацій, навичок самостійного історичного мислення і аналізу й порівняння історичних джерел, необхідних для проведення наукового пошуку та здійснення історичних реконструкцій.