Професор Леонтій Войтович: інтелектуальна біографія

13.05.2016 | 12:04

21 квітня 2016 року в рамках наукового семінару відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (20-те засідання) та за участі Ради молодих учених Інституту відбулася третя зустріч у жанрі інтелектуальної біографії (вільної бесіди з відомою людиною-гуманітарієм навколо тріади топос – тропос – антропос, тобто місць, ідей та людей, що впливали на її інтелектуальне становлення), що його започаткував Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка. Учасниками двох попередніх зустрічей в Інституті були літературознавець, професор Торонтського університету Максим Тарнавський та перекладач, письменник, есеїст, філософ Андрій Содомора.

Гостем третьої “Інтелектуальної біографії” став відомий історик-медієвіст Леонтій Войтович – дослідник княжої доби, фахівець із генеалогії правлячих династій. Учень академіка Ярослава Ісаєвича, під чиїм керівництвом захистив кандидатську і докторську дисертації. Сьогодні Леонтій Войтович працює завідувачем кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка, а також старшим науковим співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича.

Войтович_Л. В.

Постать Леонтія Войтовича цікава не лише його оригінальними ідеями, науковою продуктивністю та ерудицією в царині літератури й мистецтва, але й тим, що перш ніж стати частиною академічного світу та легітимізувати свої наукові здобутки, Леонтій Вікторович пройшов довгий шлях інженера й управлінця.

Відповідаючи на запитання модераторів (Данила Ільницького та Іллі Паршина) і слухачів, Леонтій Войтович висвітлив деякі з найважливіших пунктів на мапі свого інтелектуального життя. Захопливо, жваво і з почуттям гумору, у майже двогодинній бесіді, яка, втім, пролетіла швидко, гість розповідав:

  • про знайомство з львівським мистецьким та історичним середовищем через художника Євгена Безніска;
  • про батьків, чиє заслання в Челябінську область змінило його долю та унеможливило вступ на історичний факультет у радянський час;
  • про вчительку історії Галину Плетінь, яка підтримувала його ранні зацікавлення історією і не обмежувала у читанні «не партійної» історичної літератури;
  • про навчання у Політехніці і роботу на посаді інженера, яка виховала не лише любов до точності і злагодженості, але й вміння спілкуватися з різними людьми та налагоджувати їхню співпрацю;
  • про армійське минуле, дисципліну і друзів;
  • про історичні дискусії з письменником Миколою Вінграновським та власні спроби написати літературний текст на історичну тематику, де не було би вигаданих персонажів (рукопис «Пір року» чекає друку);
  • про захоплення творчістю Вівальді;
  • про «кактусів» – молоде покоління науковців;
  • про історичні стереотипи і хибне намагання пояснити минуле крізь власний досвід;
  • про сучасну українську історичну науку у порівнянні з сусідами – про її надмірну толерантність та повільне становлення;
  • про нинішню державну ситуацію з погляду управлінського досвіду, про необхідність змін у суспільній свідомості, уваги до місцевих особливостей та право молоді вирішувати своє майбутнє;
  • про наміри Данила Романовича вийти з-під монгольської залежності, про вплив Чингізидів на наших теренах;
  • про роль вибору і долі в житті особистому та науковому, про професію, якою не можна не займатися навіть за несприятливих обставин.

Детальніша інформація з зустрічі на сайті Інституту Українознавства ім.І. Крип’якевича.

Світлини з заходу Віктора Мартинюка:

Войтович-1 Войтович-2

Войтович-3 Войтович-4

Войтович-5 Войтович-6

Прослухати аудіозапис зустрічі: https://archive.org/details/20-Voitovych

0:00 – представлення гостя, кілька слів модератора Данила Ільницького про формат заходу;
1:21 – про початки захоплення історією; про вступ до Львівського політехнічного інституту (1967 р., механіко-машинобудівний факультет – спеціальність «динаміка і міцність машин») і роботу за фахом; про знайомство з Євгеном Безніском і його дружиною Теодозією Бриж, яке стало першим кроком до знайомства з Ярославом Ісаєвичем; про визначення наукових пріоритетів;
9:43 – про роль у науковому становленні Ярослава Ісаєвича як інтелектуала і вчителя, про його нереалізований науковий потенціал;
15:44 – про пізній прихід в «академічний» світ; про нинішніх молодих вчених – академічних «кактусів», «непізнаних і недооцінених геніїв»; про те, чому поети живуть до 38 років (на прикладі Артюра Рембо), а історики – довго; про принципи педагогічної роботи; про особливості сучасної вищої освіти;
23:25 – про художню літературу на історичні теми і знайомство з Миколою Вінграновським (під час його роботи над романом «Северин Наливайко»); про письменників, які достовірно писали про історичні події (на прикладі творчості Вільяма Шекспіра);
28:03 – про долю і вибір історії; про фаталізм (на прикладі вірувань вікінгів); про ентузіазм у науковій роботі;
32:30 – про роль рідних (матері, дружини, дочки, внуків) у становленні вченого; про вчительку історії Галину Плетінь; про першу літературну спробу (рукопис «Пори року»); про подорожі до Петербурга; про роль Петра І в історії Росії.
53:42 – питання Миколи Литвина про переваги і вади української історичної науки у порівнянні з сусідами (поляками, угорцями, росіянами та ін.);
01:06:23 – питання Юрія Яремка про роль українців (Прокоповича та ін.) у формуванні імперської російської ідеології, а також про політичні плани Данила Романовича; коментар Леонтія Войтовича про стереотипи щодо «мирних слов’ян», про особливості коронації Данила Галицького, його прагнення звільнити Русь з-під монгольської залежності і використати монгольський чинник;
01:22:28 – питання Ігоря Соляра про  управлінський досвід Леонтія Войтовича і його погляд на модель управління в сучасній Україні та державні реформи в структурі НАНУ;
01:45:56 – питання Данила Ільницького про те, хто такий історик, про його інтелектуальні принципи та образ у свідомості простих людей.
01:54:49 – закінчення.