Народився 26 травня 1994 р. у місті Лермонтов (Ставропольський край, Російська Федерація) в україно-російській сім’ї (українець по батьку), яка піддалась асиміляції. У проміжку 1999 – 2010 рр. здобував середню освіту.

Протягом 2011 – 2015 рр. Дмитро Олегович проходив навчання в Державній бюджетній освітній установі середньої професійної освіти Воронезької області “Борисоглєбський сільськогосподарський технікум”, за підсумками якого здобув кваліфікацію “технік-електрик з електрифікації і автоматизації сільського господарства”.

У проміжку листопада 2015 – листопада 2016 рр. проходив службу у Збройних силах Російської Федерації, будучи мобілізованим (військова частина 32383, дислокована у місті Гюмрі (Ширакська область, Вірменія). Протягом служби у лавах Збройних сил Росії обіймав посади “стрілок-зенітник”, “старший оператор”, “механік-водій”, “навідник”. Був прийнятий на облік Відділом військового комісаріату Ставропольського краю по містах П’ятигорськ та Лермонтов 14 листопада 2016 р., після чого переведений у запас.

З цього періоду до 2019 р. включно Дмитро Олегович остаточно прийшов до висновку щодо міграції на свою історичну Батьківщину та зайнявся самостійним вивченням української мови.

На території України проживав з першої половини 2020 р. Отримав посвідку на тимчасове проживання на її теренах 2 вересня того ж року. Тоді ж був зареєстрований за місцем перебування у селі Горішній (на той час Пустомитівський район Львівської області; наразі – Давидівська сільська громада тієї ж області).

До числа студентів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка був зарахований 15 жовтня 2020 р. (освітній рівень “бакалавр”, спеціальність “історія та археологія”, заочна форма навчання).

Початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації припав на навчання Дмитра Олеговича на ІІ курсі бакалаврату. З лютого 2022 р. виношував намір поступити на службу до лав Збройних сил України.

З огляду на це, був відрахований за власним бажанням з числа студентів факультету 10 серпня 2022 р. задля подальшого проходження вишколу у лавах війська. По завершенні служби, мав намір поновити навчання в Університеті. Сім’я загиблого: Божена Грицененко – дружина.