Виставка «Сторінки історії: час «відлиги» до 75-річчя ЛНАМ

16 грудня о 14:00 у Музеї ЛНАМ (вул. Кубійовича, 38) відбудеться відкриття виставки «Сторінки історії: час «відлиги». До експозиції увійдуть твори випускників Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва середини 1960-х рр.

За значимістю в українській історії ХХ століття період “відлиги” 1960-х можна прирівнювати до “українізації” 1920-х. Без нього неможливо уявити національне відродження кінця 1980 – початку 1990-х років: надто великим міг виявитися часовий розрив.
Важливим досягненням “відлиги” було формування нового покоління української молоді, яке протиставило ефимерним радянським ідеалам інтернаціоналізму-колективізму пріоритети власної гідності та особистісної ідентифікації. Хоч реальної свободи українські митці так і не отримали, навіть короткотривалої її ілюзії виявилося достатньою, аби можна було говорити про повернення на колись втрачені позиції модерного мистецтва.
Характерною ознакою мистецького Львова кінця 1950-их – середини 1960-их років була наростаюча суспільно-громадська і творча активність студенства. В молодіжному середовищі, яке жило великим ентузіазмом і надією, зароджувалися і відбувалися чи не найголовніші мистецькі події. Навчальні аудиторії художнього інституту відвідувала когорта визначних у майбутньому творчих особистостей. Саме їм, тим, у кого період навчання припав на середину 1960-их років, судилося згодом сказати вагоме слово в українському мистецтві, спричинитися до процесів його відродження і здобуття міжнародного авторитету.
Для молодої генерації 1960-их років важливими виявилися переваги, які мала західна Україна завдяки пізній експансії методу соцреалізму і виграшному географічному розташуванню. Сказане стосується, насамперед, адаптації всієї, навіть наймізернішої інформації, яка будь-яким чином просочувалася зі Заходу. На матеріалах періодичних видань, які надходили в місцеві бібліотеки з країн так званого “соцтабору” (“Bildende kunst”, “Projekt”, “Sztuka”, “Umenia a remesla”, “Arta”), формувалося нове покоління львівських художників. Важливою була активізація зв`язків з Литвою, Латвією та Естонією. Вони базувалися на відчутті спільної історичної долі та аналогічному розумінні мистецьких проблем.
Період “відлиги” сприяв зародженню явища, значення якого для українського мистецтва ХХ століття важко переоцінити. Будучи цілком специфічним для радянського суспільства, нонконформізм представляв своєрідний феномен, який водночас сприяв збереженню кращих здобутків національного мистецтва і забезпечував певну співрозмірність пошуків наших художників з творчістю їхніх колег за кордоном. Далі українське мистецтво розвивалося у двох паралельних площинах – офіційній та прихованій, андеграундній.
Нонконформістські тенденції знайшли у Львові особливий шлях прояву. Сама назва місцевого навчального закладу вказувала на переважання різновидів декоративно-ужиткового мистецтва, яке, на думку радянської влади, не здатне було виконувати важливі ідеологічні завдання, а тому не підлягало надмірному контролю. Відчувши цю “слабинку”, значна частина молодих львівських художників свідомо спрямовувала свою творчу енергію у сфери декоративно-ужиткового мистецтва. Під прикриттям “мистецтва третього рангу” формувалися художники, творчий доробок яких став помітним надбанням української культури ХХ століття: випускники кафедри художньої кераміки – Андрій Бокотей, Петро Кулик, Любомир Медвідь, Петро Маркович, Іван Марчук, Ярослав Мотика, Роман Петрук, Богдан Сорока, Зеновій Флінта та випускники кафедри художнього текстилю – Ігор Боднар, Леся Крип`якевич, Олег Мінько, Іван Остафійчук, Наталія Паук, Стефанія Шабатура і багато інших. Можемо стверджувати, що без їхніх творчих переконань і натхненної багатолітньої праці скарбниця українського мистецтва другої половини ХХ століття виглядала б дещо інакше…

Орест Голубець
професор, доктор мистецтвознавства,
академік НАМ України, куратор виставки