Пам’яті Мирона Кордуби

01.05.2017 | 20:08

2 травня минає 70 років від дня, коли світова, а, насамперед, українська громадськість втратила Мирона Кордубу – історика з яскраво вираженою державницькою позицією. У житті вченого було кілька періодів наукової, громадської, культурно-просвітницької діяльності: віденський, чернівецький, варшавський, холмський, львівський. Як науковець, незважаючи на несприятливі політичні умови, Мирон Михайлович реалізував себе в Науковому товаристві імені Шевченка у Львові (дійсний член НТШ з 1903 р.), Українському історичному товаристві у Чернівцях (від 1901 р.), Археографічній комісії (від 1926 р.) та Історичній секції (від 1928 р.) ВУАН, Українському соціологічному інституті в Празі (від 1927 р.), як дійсний член Варшавського інституту досліджень національних справ (від 1934 р.), почесний член Українського наукового інституту у Варшаві (від 1938 р.), дійсний член Українського історико-філологічного товариства у Празі (від 1941 р.), Львівського відділення Інституту історії України АН УРСР (1944–1946 рр.). Як професор-педагог Мирон Кордуба залишив незабутні спомини у слухачів гімназій Львова, Чернівців та Холма, студентів таємного Українського університету у Львові (1920–1925 рр.), Варшавського (1929–1939 рр.) та Львівського (1944–1947 рр.) університетів.

Попри насичену педагогічну та наукову працю, Мирон Михайлович був активно заангажований у політичне життя українського суспільства. Під час Першої світової війни за завданням Союзу визволення України опікувався культурно-освітньою роботою у таборі Зальцведель (Німеччина), де утримували близько 30 тис. полонених українців. У 1918–1919 рр. – член Буковинського крайового комітету Української Національної Ради, радник консульства Західно-Української Народної Республіки у Відні, співредактор офіційного урядового органу ЗУНР –“Республіка”.

Історик, соціолог, краєзнавець, Мирон Кордуба впродовж усього життя достойно проніс звання Учня Михайла Грушевського, у післявоєнний період категорично відмовився виступити з критикою історичних концепцій і поглядів Учителя, незважаючи на моральні утиски з боку прокомуністично налаштованих викладачів тодішнього Львівського університету. Похорон Мирона Михайловича Кордуби перетворився у демонстрацію підтримки вченого. Молодь, старше покоління, працівники університету і просто львів’яни вийшли, щоб віддати останню шану нескореному історику. Колона рухалася пішки від квартири на вулиці Каменярів, через центр, міста на Личаківський цвинтар. Домовину везли на старовинному катафалку, запряженому кіньми. Чимало львів’ян старшого віку добре пам’ятає цю подію. Для молодого ж покоління найкращою шаною професорові є вивчення та популяризація його наукового доробку.

Мирон Кордуба (сидить ліворуч) серед членів академічного сенату Українського університету у Львові (1920-ті роки).