Науковий семінар Ради молодих вчених Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України “Документальний фільм та фотографія як місця пам’яті: історичний та літературний виміри”

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас відвідати черговий науковий семінар Ради молодих вчених Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України!

Доповідачки:

аспірантка відділу Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України
Юлія АРТИМИШИН ;

аспірантка відділу української літератури Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України
Христина РУТАР.

Тема:
Документальний фільм та фотографія як місця пам’яті: історичний та літературний виміри
Дата:

четвер, 11 жовтня 2018 року

Місце:
вул. Козельницька 4
кімната 501

Початок о:
15:00

Дослідниці анонсують:

Розмова відбуватиметься у двох напрямках, які представлять літературознавиця Христина Рутар та історикиня Юлія Артимишин.

Мова, зокрема, йтиме про:
– концепт “місця пам’яті”;
– простір для документів з архіву у художньому творі;
– спогади переселенців та документальні фільми, які допомагають формувати колективну пам’ять.

Перша частина виступу буде присвячена теоретичним рефлексіям історикині Юлії Артимишин про фільм як історичне джерело; відтак доповідачка торкатиметься і практичного зрізу проблеми. Прелеґентка розглядатиме документальні фільми та передачі, які висвітлювали депортації українців у 1944‑1946 рр., операцію “Вісла”. Дослідниця, зокрема, вважає, що фільм як явище є сконструйованою реальністю авторів, а проаналізовані стрічки втілюють бачення депортації спільнотою переселенців.

Дослідниця літератури Христина Рутар, опираючись на теоретичну рамку дослідження фотографії та студій пам’яті, спробує розгорнути розмову про два історичні романи сучасних українських письменників у фокусі використання фотографії як доказу та свідчення. Мова йтиме про “Музей покинутих секретів” Оксани Забужко та “Танґо смерті” Юрія Винничука. Літературознавиця констатує, що у художньому тексті світлина набуває рис “протезу” пам’яті та стає знаряддям доступу до неї, впускаючи її у художній світ, – письменники (не)свідомо конструюють текст як частину правдивої історії. Доповідачка вважає, що фотографія додає більшої впевненості у правдивості зображеного та описаного у художньому історичному творі, водночас додає й певні застереження та бажання верифікації.