Опис курсу

Предметом вивчення  навчальної дисципліни є історія європейського державотворення.  Поняття античної цивілізації дослідники використовують в сенсі тяглості єдиної світової цивілізації. Цивілізаційний підхід, акцентуючи увагу на спадкоємності історичного розвитку, став підґрунтям до розгляду старогрецької історії як одного з найважливіших і найвагоміших періодів в європейській і світовій цивілізації, де надбання давньогрецької цивілізації виступають фундаментом для наступного розвитку народів Середземномор’я в римську добу.

Після утворення в ІІІ-ІІ тис. до н.е. першого державного утворення на Криті європейське цивілізаційне вогнище переміщається на Балкани. І після періоду східно-деспотичних палацових комплексів наступає історичний «регрес» і розвиток цивілізації посинається на нових засадах.  Центральне місце займає аналіз зародження, формування, розквіту та кризи основного осередку давньогрецького суспільства – грецького полісу і його основи – античної форми власності.

Під терміном «поліс» розуміють громадянську общину, тобто колектив повноцінних громадян, що населяв певну територію і мав форму правління у вигляді народовладдя. Афіни були чи не найблискучішим центром не лише Греції, але й усієї античної цивілізації впродовж більш ніж тисячолітньої історії її існування, на що вказує уособлення їх як «школи Еллади» ще з давніх часів. Основою її виступає розуміння суспільства як системи, де взаємодіють різні чинники соціально-політичного, культурно-релігійного, економічного (в найширшому розумінні цього терміну), та, навіть, екологічного характеру. Такий підхід до вивчення історії античності, поряд з використанням цивілізаційної методології, дозволяє також враховувати і позитивні надбання інших шкіл, теорій і навіть дисциплін. Поряд з цим, треба використовувати і ідею про «творчих особистостей» тойнбіанського варіанту цивілізаційного підходу, відзначаючи, що глобальний хід історії є результатом зусиль окремих особистостей, через діяльність яких і реалізуються найактуальніші тенденції розвитку історичної епохи .

Антична цивілізація включає в себе дві споріднені субцивілізації: давньогрецьку (від дорійського завоювання Греції в ХІІ ст. до римського завоювання в сер. І ст. до н.е.) та давньоримську (від заснування Риму в 753 р. до н.е. до його зруйнування варварами в 476 р. н.е.). Римська цивітас відповідала за своїми характеристиками грецькому полісу. Проте еволюція головної характеристики і основи римської громади в бік приватної власності привела до трансформації поліса в новий тип «імперського» державотворення.

В межах «європейського» варіанту є свої типи перших цивілізацій. Варто відзначити лише, що в його межах вчені виділяють «античний» тип та «варварсько-монархічний». Між двома варіантами існували містки. Тобто вони ніколи не були ізольовані. Більше того розвиток європейських держав міг починатись і за «східною» схемою (Критська держава, держава Децебала та інші). Існували і перехідні форми та зони контактних цивілізацій. Найбільш типовий зразок доба еллінізму та період Римської імперії.

Завданням курсу є формування у студентів цілісної системи фактологічних знань з античної історії, навичок самостійного історичного мислення і аналізу й порівняння історичних джерел, необхідних для проведення наукового пошуку та здійснення історичних реконструкцій.