Кафедра історії Центральної та Східної Європи

  • Про кафедру
  • Історія кафедри
  • Стратегія
  • Співробітники
  • Навчальні курси
  • Викладацький розклад
  • Методичні матеріали
  • Новини

Історія кафедри історії Центральної та Східної Європи сягає своїми початками кінця XVIII ст., коли під впливом ідей Просвітництва і раціонального мислення поширився інтерес до минулого європейських народів, а серед них слов’янських. У ХІХ ст. слов’янознавство стало підґрунтям формування модерних націй, в тому числі й української та складання національних рухів народів Центральної та Східної Європи, які на той час перебували у складі великих імперій – Романових, Габсбурґів. Гогенцоллернів.

Початки слов’янознавства у Львові сягають часів існування тут такого навчального закладу як “Studium Rutenum” (1787-1808), покликаного готувати передовсім майбутніх греко-католицьких священиків “з руською (українською) мовою викладання”. Обов’язковою навчальною дисципліною для них була старослов’янська мова, яка стала підвалиною для слов’янознавства. Що ж до перших спроб наукового вивчення слов’ян, то вони у Львові пов’язані з ім’ям французко-австрійського вченого Бальтазара Гакета (1739-1815), який упродовж 1787–1805 рр. був професором Львівського університету. Крім своїх основних занять – медицини та природознавства, вчений цікавився також звичаями, побутом і загалом становищем слов’янських народів, яким присвятив ряд праць.

Організаційно славістика у Львівському університеті почала формуватися із заснуванням кафедр польської (1818) та української (за тодішньою термінологією – руської) мов (1848). Обидві кафедри, по суті, не виходили за межі полоністики та україністики. Лише 1888 р. була створена кафедра слов’янської філології, орієнтована передусім на порівняльне вивчення граматики слов’янських мов. З приходом на кафедру в 1913 р. Іларіона Свєнціцького (1876-1956) славістика поширилася також на літературознавство.

У міжвоєнний період (1919–1939) славістика у Львівському університеті охопила археологію, етнологію та етнографію. Окремої кафедри історії слов’ян не існувало, оскільки, згідно з європейською традицією, історія не вважається складовою частиною славістики.

З приєднанням у 1939 р. західноукраїнських земель до СРСР і реорганізацією Львівського університету на радянський лад постало питання про створення спеціальної кафедри історії слов’янських країн. Цілком очевидно, це було зумовлено не стільки навчальними чи науковими потребами, як політичними мотивами: ще напередодні Другої світової війни радянське керівництво, виходячи зі зовнішньополітичних міркувань, змінило своє ставлення до слов’янофільства. Відкинута у перші роки більшовицької влади ідея слов’янської єдності як реакційна, була знову взята на озброєння, оскільки в нових умовах могла сприяти об’єднанню слов’янських країн навколо СРСР у майбутній війні з гітлерівською Німеччиною. Ще актуальнішим питання солідарності слов’ян стало після закінчення Другої світової війни, коли внаслідок розподілу сфер впливу між державами-переможницями всі слов’янські країни опинилися в “таборі миру і соціалізму”, очолюваному СРСР.

Відповідно до цих обставин, виникла потреба в науковому вивченні і викладанні в університетах слов’янознавчих дисциплін, у тому числі історії південних і західних слов’ян, а отже, необхідність у підготовці фахівців-славістів. З цією метою у 1939 р. в Московському університеті була заснована кафедра історії західних і південних слов’ян, а при Інституті історії АН СРСР – сектор славістики. Незабаром після закінчення Другої світової війни у Москві створено академічний міжгалузевий Інститут слов’янознавства. До навчального плану університетів за спеціальністю “Історія”, затвердженого в серпні 1944 р., внесено курс історії південних і західних слов’ян в обсязі 54 години лекцій (у 5 семестрі 3 год. на тиждень), який закінчувався екзаменом. А для викладання курсу у 1945/1946 навч. році була створена кафедра історії західних і південних слов’ян, керівником якої став відомий український вчений-історик Мирон Кордуба (1876-1947). У звіті про роботу кафедри за 1945/1946 навч. рік професор М. Кордуба зазначав, що керівництво кафедрою він прийняв 16 вересня 1945 р. – після першого її засідання. Водночас, на цю ж кафедру був переведений з кафедри історії середніх віків доцент Омелян Терлецький (1873-1958). Обсяг навчальної роботи на кафедрі історії західних і південних слов’ян був невеликим. Викладачі кафедри забезпечували такі славістичні курси: проф. М. Кордуба читав спецкурс “Історія західних слов’ян в добу Перемислидів і П’ястів” – для студентів III курсу в обсязі 44 год. і проводив спецсемінар, присвячений хроніці Галла Аноніма – теж на III курсі історичного факультету; доц. О. Терлецький викладав історію південних і західних слов’ян на III курсі історичного факультету (5-й семестр) в обсязі 72 год., а також на II і III курсах (4-й і 5-й семестри) слов’янської філології – приблизно в такому ж обсязі. Кафедра мала свою спеціалізовану бібліотеку, що налічувала понад 1500 книг різними мовами, щоправда вона не була впорядкованою. Зважаючи на гострий брак навчальної літератури проф. М. Кордуба написав тексти лекцій до спецкурсу “Західні слов’яни в добу Перемислидів і П’ястів” (зберігся рукопис ). О. Терлецький мав намір написати підручник з історії західних і південних слов’ян, який залишився нереалізованим. У звіті про роботу історичного факультету за 1946/1947 навч. р. кафедра історії західних і південних слов’ян разом із кафедрою історії середніх віків була визнана кращою. Проте успіхи у науково-педагогічній роботі не вберегли обох членів кафедри, як, зрештою, і багатьох інших представників західноукраїнської інтелігенції, від цькування з боку партійно-радянських кадрів: від учених вимагали каяття за допущені власні ідеологічні “помилки” і критики “буржуазно-націоналістичної” концепції М. Грушевського та його школи. Періодично проводилися різного рівня збори і засідання, на яких М. Кордубу, О. Терлецького та інших гостро критикували за небажання “ідейно роззброїтися”, тобто відмовитися від своїх переконань. У липні 1946 р. декан історичного факультету В. Горбатюк навіть ставив питання про звільнення М. Кордуби та О. Терлецького. 26 вересня 1946 р. М. Кордуба провів засідання кафедри, спеціально присвячене “справі піднесення наукової уровені марксистсько-ленінського трактовання зв’язаних з кафедрою викладів і вправ”. Окрім того, у грудні 1946 р. він, як зазначено в написаному ним 27 січня 1947 р. звіті про роботу кафедри за перший семестр 1946/1947 навч. р., виступив “з доповіддю на конференції, присвяченій вивченню творів Сталіна, і на бажання редакції “Вільної України” зладив розвідку про виникнення української нації, але ця розвідка досі не була видрукувана”. Після трагічної смерті М. Кордуби у травні 1947 р. і відходу на пенсію доц. О. Терлецького кафедра 1948 р. припинила існування через брак кадрів, і 23 березня 1948 р. Міністерство вищої освіти СРСР видало наказ № 368 про об’єднання кафедри історії західних і південних слов’ян із кафедрою нової історії, якою тимчасово завідував доц. Олександр Бейліс (1918-2000).

Щоб заповнити цю прогалину, у лютому 1949 р. кафедра історії нового часу доручила підготовку лекційного курсу з історії південних і західних слов’ян випускникові аспірантури Володимирові Борису (1914-1985), якого у лютому 1949 р. було зараховано на 0.5 ставки викладачем. З вересня 1949 р. В. Борис викладав історію західних і південних слов’ян одночасно на третьому, четвертому і п’ятому курсах історичного факультету, а також на слов’янському відділенні філологічного факультету. Проте він був безпартійним і погано оволодів “марксистсько-ленінською методологією”, тому піддавався критиці з боку прокомуністичних кадрів факультету. На той час на кафедрі нової історії, крім історії південних і західних слов’ян, викладалися ще два славістичні курси: доц. О. Бейліс, який прибув до Львівського університету з Одеси для “зміцнення радянських кадрів” і вів на четвертому курсі спецкурс “Історія Болгарії 1878–1914 рр.”, який згодом був замінений на “Російсько-болгарські відносини 1878–1886 рр.”. З наступного 1950/1951 навч. р. кількість славістичних дисциплін на кафедрі нової історії збільшилася за рахунок спецкурсу “Польща напередодні Другої світової війни” і спецсемінару “Західнослов’янські країни в роки Другої світової війни”, які почав вести завідувач кафедри, колишній ректор університету в 1944-1948 рр. доц. Іван Бєлякевич (1905–1984). Це було результатом його переорієнтації як науковця з історії країн Сходу, якими він займався у попередні роки, на славістичну, а конкретніше – на полоністичну тематику. В умовах Львова з його багатством архівних джерел і літератури з історії Польщі та інших слов’янських країн, а також під впливом політичної кон’юнктури, породженої так званим “будівництвом соціалізму” в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, славістика стала набагато перспективнішою, ніж сходознавство. У березні 1950 р. І. Бєлякевич став деканом історичного факультету і на початку 1950/1951 навч. р. відкрив при кафедрі нову, третю за рахунком, спеціалізацію з історії південних та західних слов’ян (до цього тут вже було дві спеціалізації – історія новітнього та нового часу Заходу та історія країн Сходу).

Необхідно зазначити, що новостворена слов’янська спеціалізація була поставлена на значно соліднішу основу, ніж інші спеціалізації факультету. Для неї був складений окремий навчальний план, згідно з яким студентам-славістам читали не тільки спеціальні дисципліни та спецкурси, а й поглиблений курс історії південних і західних слов’ян, який для студентів ІІІ курсу (прийому 1948 р.) викладався впродовж чотирьох семестрів – з п’ятого по восьмий.  Студенти-славісти наступних курсів вивчали історію південних і західних слов’ян у ще повнішому обсязі. Викладання цього курсу забезпечували старший викладач Ярослав Кісь (1918–1986) – від походження слов’ян до кінця XV ст., доц. Дмитро Похилевич (1897–1974) – період ХVІ-ХVІІІ ст. та доценти І. Бєлякевич і О. Бейліс – період ХІХ–ХХ ст. Окрім того, студенти слов’янської спеціалізації вивчали історію Візантії, історію Австро-Угорщини, слов’янську палеографію, джерелознавство, історіографію, дві слов’янські мови – польську і болгарську, слухали монографічні спецкурси. Така модель спеціалізації проіснувала до кінця 1950-х років, після чого, у зв’язку зі строгою регламентацією навчального процесу, вона була поставлена в такі ж умови, як і інші спеціалізації.

Створення спеціалізації було задумано як передумову до відновлення кафедри історії західних і південних слов’ян, ліквідованої на початку 1948 р., і зацікавлений у цьому був передусім тодішній декан історичного факультету, він же завідувач кафедри нової історії І. Бєлякевич. Проте, у жовтні 1951 р. Д. Похилевич захистив у Москві в Інституті історії АН СРСР докторську дисертацію “Державні селяни західних воєводств Великого князівства Литовського в XVI-XVIIIст.” і став претендентом на завідування планованої кафедри історії південних і західних слов’ян. 8 червня 1952 р. декан історичного факультету І. Бєлякевич подав ректорові університету Євгену Лазаренку (1912–1979) доповідну записку, в якій просив порушити перед Міністерством вищої освіти СРСР клопотання про поділ кафедри нової історії на дві кафедри, а точніше – на виділення з її складу кафедри історії західних і південних слов’ян. Ця пропозиція мотивувалася тим, що “відновлення кафедри історії південних і західних слов’ян дозволить викладацькому складові цієї кафедри спрямувати всі свої зусилля на подальше поліпшення підготовки спеціалістів з історії зарубіжних слов’ян, координацію і розвиток наукової роботи у цій галузі”. 1 серпня 1953 р. з міністерства прийшла позитивна відповідь і наказ про поділ кафедри нової історії Львівського університету ім. Івана Франка на дві кафедри – кафедру нової історії та кафедру історії південних і західних слов’ян. Очолити відновлену кафедру планував доц. І. Бєлякевич, але внаслідок чергового витка конфлікту з колишнім деканом історичного факультету доц. Володимиром Горбатюком (1912–1953) був звільнений з посади декана – спочатку нібито за власним бажанням (наказ ректора університету від 25 травня 1952 р.), а згодом – як такий, що не відповідав посаді (наказ від 2 липня 1952 р.). Наказом ректора Університету Є. Лазаренка від 1 жовтня 1952 р. виконувачем обов’язків завідувача кафедри було призначено доктора історичних наук Д. Похилевича. Згодом було оголошено конкурс, в результаті якого у липні 1953 р. Д. Похилевич був затверджений міністерством на цій посаді.

Як свідчать джерела, кафедра історії південних і західних слов’ян почала функціонувати у грудні 1952 р. На перших порах вона мала три штатні посади: завідувача кафедри (проф. Д. Похилевич), ст. викладача (В. Борис), доцента (І. Бєлякевич і О. Бейліс мали по 0,5 ставки). Окрім того, частину навантаження кафедри виконував доц. Я. Кісь, який працював на кафедрі історії стародавнього світу і середніх віків.

З самого початку існування кафедри гостро стояло питання її кількісного складу, оскільки формально кафедра могла існувати у складі не менше п’яти викладачів. У вересні 1957 р. кафедра отримала додаткову ставку викладача, на яку було зараховано випускника аспірантури Володимира Чорнія (1931–2018). Після його переведення у 1960 р. на кафедру історії СРСР цю посаду посів Микола Крикун (1932–2023).

Збільшення кількості штатних одиниць породило іншу проблему – брак педагогічного навантаження членів кафедри. І це завдавало великого клопоту завідувачу: кожного року доводилось “випрошувати” залишки годин на інших кафедрах. Завдяки підтримки тодішнього декана факультету доцента Петра Челака (1921–2005) ці питання вирішувались позитивно. Все ж для функціонування кафедри бракувало ще однієї штатних одиниці, тому у вересні 1965 р. сюди чисто формально перевели доц. Івана Донця (1902-?), який мав педнавантаження на кафедрах педагогіки і психології та історії СРСР. Після його виходу на пенсію у липні 1969 р. кафедра більше року знову працювала у складі чотирьох штатних одиниць. У грудні 1970 р. на посаду асистента кафедри був зарахований Степан Мовчан (1937 р.н.). У такому складі вона проіснувала до березня 1973 р., доки нею завідував проф. Д. Похилевич.

Особисте педнавантаження проф. Д. Похилевича завжди було невеликим. Як уже зазначалось, до середини 50-х років він забезпечував частину поглибленого курсу історії південних і західних слов’ян (ХVІ–ХVIІІ ст.) для слов’янської спеціалізації. Опісля загального курсу в нього вже не було. Понад двадцять років він викладав спецкурс “Гуситські війни”, який з великим зацікавленням слухали студенти. Окрім того, вів спецсемінар з аграрної історії Польщі ХVІ–ХVІІІ ст. Під керівництвом проф. Д. Похилевича кафедра історії південних і західних слов’ян утвердилась як авторитетний славістичний осередок, відомий не тільки в Україні, а й за її межами. Позитивні сторони організації навчально-виховної та наукової роботи, атмосфера вимогливості і почуття відповідальності наклали глибокий відбиток на всю подальшу діяльність кафедри.

12 грудня 1972 р. проф. Д. Похилевич подав заяву ректорові університету Миколі Максимовичу (1914–1981) з проханням звільнити його від завідування кафедрою “за похилим віком”. На той час йому уже минуло 75, і він почувався дуже стомленим. Поки тривав конкурс, Д. Похилевич продовжував ще деякий час завідувати кафедрою. 6 квітня 1973 р. він передав завідування колишньому вихованцю кафедри доц. В. Чорнію, який до цього працював ректором Дрогобицького педінституту. Впродовж короткого часу (з квітня по грудень 1973 р.) на кафедрі було шість штатних викладачів, але у грудні 1973 р. через недостатнє педнавантаження у кафедри забрали одну ставку (С. Мовчан у зв’язку з цим був переведений на кафедру історії нового і новітнього часу). Необхідно зазначити, що 1973–1974 рр. займають особливе місце в історії кафедри. Бо саме у цей час (до смерті Д. Похилевича у травні 1974 р. і звільнення з роботи В. Бориса у вересні 1975) на кафедрі пліч-пліч працювало дві генерації славістів – старша (проф. Д. Похилевич, проф. О. Бейліс і доц. В. Борис), які стояли біля джерел творення кафедри, і молодша – доценти В. Чорній, М. Крикун, С. Мовчан (до грудня 1973 р.), які були їхніми вихованцями і спиралися на уже закладені традиції.

Подальші зміни у кадровому складі кафедри були пов’язані з тим, що наприкінці травня 1974 р. помер проф. Д. Похилевич, а в 1975 р. у зв’язку з “очищенням” університету від ідейно “незрілих” кадрів вимушений був звільнитися доц. В. Борис (перейшов на роботу до Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові). Тим часом колектив кафедри поповнився у листопаді 1974 р. своїм вихованцем, випускником аспірантури Леонідом Зашкільняком (1949 р.н.) Тепер на кафедрі числилося лише чотири викладачі – доц. В. Чорній, проф. О. Бейліс, доц. М. Крикун і асистент Л. Зашкільняк. Не маючи мінімуму штатних одиниць професорсько-викладацького складу (5), кафедра знову опинилась перед загрозою закриття. Щоб врятувати ситуацію, деканат за згодою ректорату здійснив перерозподіл штатів на факультеті, внаслідок чого асистент Анісія Козій (1939-2017) була переведена з кафедри історії УРСР на кафедру історії слов’ян з тим, що основне педнавантаження вона продовжувала виконувати на попередній кафедрі. Дальший “рух кадрів” на кафедрі був пов’язаний з виходом у липні 1979 р. на пенсію і переїздом на постійне проживання до Москви проф. О. Бейліса. Знову майже цілий рік кафедра працювала у складі чотирьох викладачів. Аж у березні 1980 р. на посаду асистента був зарахований недавній випускник аспірантури Михайло Кріль (1954 р.н.). У 1986 р. замість доц. В. Чорнія на посаду завідувача кафедри було обрано доц. М. Крикуна. Деяке зростання педнавантаження, пов’язане зі змінами у навчальному плані, призвело до того, що у 1987 р. кафедра отримала додаткову – шосту ставку, яку зайняла випускниця кафедральної аспірантури – канд. істор. наук Тамара Полещук. У 1991 р. доц. А. Козій виявила бажання перевестися на кафедру історії стародавнього світу і середніх віків, а на її місце прийшла випускниця аспірантури при кафедрі історії нового і новітнього часу – канд. істор. наук Зоя Баран.

Переломною подією для всього українського народу стало проголошення в 1991 р. незалежності України, яке знаменувало кінець тоталітарного комуністичного устрою і початок формування демократичного суспільства. Для колективу кафедри, історичного факультету і Університету в цілому розпочався складний і напружений період переосмислення всього навчального і наукового процесу, зміни навчальних програм і планів, методологічних підстав історіописання та викладання. Одним з перших кроків кафедри історії південних і західних слов’ян стало її злиття 1 липня 1992 р. згідно з наказом ректора з кафедрою історії СРСР. Замість двох утворилась одна кафедра під назвою “кафедра історії слов’янських країн”. Об’єднання відбувалося за умов, при яких викладачі колишньої кафедри історії південних і західних слов’ян повним складом влилися у нову кафедру, а викладачі колишньої кафедри історії СРСР могли на вибір перейти або на новоутворену кафедру, або на кафедру історії України. У результаті кадровий склад новоутвореної кафедри історії слов’янських країн виглядав так: М. Крикун, В. Чорній, Л. Зашкільняк, М. Кріль, Т. Полещук, З. Баран, Василь Інкін (1922-1999), Іван Васюта (1924-2013), П. Челак, Володимир Мороховський (1939 р.н.), Наталія Лешкович, Ігор Глічов (1929-?). У цей час на кафедрі почала працювати випускниця історичного факультету лаборант Софія Шевчук.

Незабаром після об’єднання кафедр доктор історичних наук М. Крикун подав на ім’я ректора заяву з проханням звільнити його від завідування кафедрою. Внаслідок конкурсу у лютому 1993 р. на посаду завідувача було обрано доц. В. Чорнія. Впродовж березня 1997 р. – серпня 2007 р. завідувачем кафедри був докт. іст. наук, проф. Л. Зашкільняк. У зв’язку з його переходом на адміністративну роботу в Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у вересні 2007 р. кафедру очолив доктор історичних наук професор М. Кріль.

Злиття кафедр призвело до перебудови як нормативних, так і спеціальних курсів, передусім тих, що раніше викладалися на кафедрі історії СРСР. Різко зменшилась кількість годин на історію Росії. Незважаючи на функціонування на кафедрі двох спеціалізацій – історія західних і південних слов’ян та історія Росії та Білорусі, – обсяг навантаження поступово зменшувався. Як наслідок – неможливість забезпечення годинами всіх викладачів кафедри. З цієї, а також з інших причин дехто з викладачів залишив кафедру: проф. В. Інкін перейшов на посаду старшого наукового співробітника до Інституту історичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, доц. І. Глічов – на кафедру археології, античності і середньовіччя, доц. П. Челак і проф. І. Васюта вийшли на пенсію (відповідно у 1994 і 1998 рр.), доц. В. Мороховський перейшов на кафедру історичного краєзнавства (1999), доц. З. Баран – на кафедру нової і новітньої історії (1999). Зі складу кафедри, сформованої у 1992 р., залишилося шість осіб, а саме: М. Крикун, В. Чорній, Л. Зашкільняк, М. Кріль, Т. Полещук, Н. Лешкович. Крім того, на кафедрі з’явилися нові викладачі – докт. істор. наук Ярослав Грицак (1960 р.н., працював у 1993–2004 рр. на неповну ставку), випускник аспірантури кафедри, канд. істор. наук Роман Сирота (1972 р.н.) (з 1997 р.) та асист. Олексій Вінниченко (1975 р.н., працював у 2000–2001 рр.). У 2001 р. після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації на кафедрі стала працювати Ірина Мацевко. Певний час на кафедрі працювали за програмою СЕР викладачі із США: др. Марк Бейкер (2001–2002 рр.), др. Вільям Ріш (2002–2004 рр.), др. Ендрю Ділльон (2004–2005 рр.). Доц. Р. Сирота у 2006 р. з метою підготовки дисертації був зарахований на навчання в докторантуру. У вересні 2007 р. асистентом кафедри став випускник аспірантури кафедри Ігор Шпик (1982 р.н.). На початку 2007/2008 навч. р. професорсько-викладацький склад кафедри був таким: докт. іст. наук проф. Л. Зашкільняк, докт. іст. наук проф. М. Крикун, докт. іст. наук проф. М. Кріль, канд. іст. наук доц. Н. Лешкович, канд. іст. наук доц. І. Мацевко, канд. іст. наук доц. Т. Полещук, канд. іст. наук проф. В. Чорній, асист. І. Шпик.

У 2007 р. проф. Л. Зашкільняк перейшов на основне місце роботи в Інститут українознавства ім. І.П. Крип’якевича НАН України, залишившись працювати на кафедрі за сумісництвом на частину ставки. Кафедру очолив проф. М. Кріль, залишаючись на посаді до 2016 р., коли його замінив проф. Л. Зашкільняк, який після повернення на основну роботу до університету (2010 р.) перейшов на кафедру історії слов’янських країн, яка того ж року була перейменована на кафедру історії Центральної та Східної Європи. Зміна назви кафедри окреслила корекцію навчальних і наукових завдань кафедри – вивчення регіону Центральної та Східної Європи. Для цього були створені сприятливі передумови – розроблено і впроваджено нову програму нормативної дисципліни “Історія Центрально-Східної Європи” (1999 р.) і опубліковано перший в Україні посібник з цього курсу за участі викладачів кафедри та вчених з інших вишів України. Згодом цей нормативний курс було замінено на курс “Історії Центральної та Східної Європи”, а курс “Історії Росії” було включено в нього як органічну частину (2014 р.). Зміни освітніх програм і планів, які відбувалися у 2014–2022 рр. у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України і початком тривалої російсько-української війни, поставили в порядок денний докорінну переорієнтацію української історіографії та вищої освіти на західні взірці організації наукового й освітнього процесів, залучення кращого досвіду провідних університетів світу. Тривалий карантин у зв’язку з пандемією Ковід-19 (2020–2022 рр.) сприяв швидшому впровадженню методів дистанційного навчання і організації наукової роботи, але воєнні труднощі ускладнили проведення реформ і реалізацію положень “Закону про вищу освіту”, схваленого Верховною радою України у 2014 р.

Тим не менше колектив кафедри доклав багато зусиль для оновлення змісту і методів навчання, номенклатури дисциплін нормативного і прикладного та виборного характеру, прагнучи використати досвід і здобутки європейських та американських університетів і наукових центрів. Цьому сприяли гранти і стажування викладачів кафедри в університетах Польщі, Угорщини, Великої Британії, Австрії, Болгарії, Чехії, Словенії, США, які відбулися у 1995–2022 роках, виконання спільних наукових проєктів з вченими закордонних вишів і наукових інститутів. Особливо важливим з точки зору підвищення рівня кваліфікації викладачів стало виконання на базі Історичного факультету Львівського університету Мегапроєкту Міжнародного фонду “Відродження” “Вища освіта: лідерство для прогресу”, розрахованого на 2001-2003 рр. (керівник проф. Л. Зашкільняк, учасники проф. Я. Грицак, проф. М. Крикун, доц. Т. Полещук, доц. Р. Сирота та ін.). Учасники Мегапроекту пройшли спеціальні стажування в Центрально-Європейському Університеті (Угорщина, травень 2001 р.) і Варшавському університеті (Польща, грудень 2001 р.), створили і обладнали Центр удосконалення досліджень і викладання історії у Львівському національному університеті імені Івана Франка, в якому проводилось підвищення кваліфікації молодих викладачів історії університетів України. Проте, завершити проєкт не вдалося через незрозумілі обставини, що виникли у Фонді “Відродження”.

Важливе значення для перебудови і вдосконалення змісту навчального і науково-дослідного процесів колективу кафедри стала участь викладачів кафедри у реалізації Вишеградського гранту університетського навчання “Центральна Європа в історії: від багатонаціональних монархій до Вишеградської співпраці”, координатором якої був доц. Р. Сирота, а учасниками доц. Т Полещук та викладачі інших кафедр історичного факультету (2016-2020 рр.). Під час виконання гранту до Університету приїжджали відомі науковці з європейських університетів, були підготовлені навчальні посібники з низки курсів, прочитаних українськими і закордонними істориками для студентів, створено базу для відкриття у Львівському університеті спеціалізації з історії Центральної Європи.

У доробку викладачів кафедри десятки монографій і посібників, присвячених історії Болгарії, Польщі, Словаччини, слов’янських народів монархії Габсбургів, країн Центральної та Східної Європи, слов’янської і світової історіографії та методології історії. Зокрема, це “Історія південних і західних слов’ян” (ред. і співавтор В. Чорній, Київ, 1987), Л. Зашкільняк “Польська історіографія після Другої світової війни: проблеми національної історії (40-60-ті роки)” (Київ, 1992), М. Крикун “Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України XV-XVIII ст.: кордони воєводств у світлі джерел” (Київ, 1993), “Козацькі війни ХVІІ ст. в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої Польсько-Української Наукової Зустрічі”, ред. Л. Зашкільняк (Львів-Люблін, 1996), “Центральна і Східна Європа в ХV-ХVІІІ століттях: питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження Професора Дмитра Похилевича”, під ред. Л.Зашкільняка і М. Крикуна (Львів, 1998), М. Кріль “Слов’янські народи Австрійської імперії: освітні та наукові взаємини. 1772-1867” (Львів, 1999), “Історія Центрально-Східної Європи” (ред. і співавтор Л. Зашкільняк, автори В. Чорній, М. Крикун, М. Кріль, Т. Полещук, Р. Сирота, Львів, 2001), Л. Зашкільняк, М. Крикун “Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів” (Львів, 2002),  М. Крикун “Між війною і радою. Козацтво правобережної України в другій половині XVII – на початку XVIII століття” (Київ, 2006), “Wielokulturowe środowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w.”, pod red. Jerzego Maternickiego i Leonida Zaszkilniaka (Rzeszów, Lwiw, 2003-2007, tt. I-V), В. Чорній “Історія Болгарії” (Львів, 2007), Л. Зашкільняк “Сучасна світова історіографія. Посібник для студентів історичних спеціальностей університетів” (Львів, 2007), Т. Полещук “Історія Росії ХІХ – початку ХХ століття” (Львів, 2008), М. Кріль “Історія країн Центрально-Східної Європи. Навчальний посібник”, Київ, 2008), “Historia – mentalność – tożsamość. Studia z historii, historii historiografii i metodologii historii”, рod redakcją Karoliny Polasik-Wrzosek, Wojciecha Wrzoska i Leonida Zaszkilniaka (Poznań, 2010), “Історія – ментальність – ідентичність. Випуск ІV: Історична памʼять українців і поляків у період формування національної свідомості в ХІХ – першій половині ХХ століття: колективна монографія”, за ред. Леоніда Зашкільняка, Йоанни Пісуліньської, Павла Сєрженґи (Львів, 2011), “Mity i stereotypy w dziejach Polski i Ukrainy w XIX i XX wieku”, рod redakcją Andrzeja Czyżewskiego, Rafała Stobieckiego, Tomasza Toborka, Leonida Zaszkilniaka (Warszawa; Łódź, 2012), “Galicja a powstanie Styczniowe”, pod redakcją Marioli Hoszowskiej, Agnieszki Kawalec i Leonida Zaszkilniaka (Warszawa; Rzeszów, 2013), Н. Лешкович “Практикум з історії Росії від найдавніших часів до кінця XVIII століття” (Львів, 2014), І. Шпик “Болгарія і Південно-Західна Русь: релігійно-культурні відносини останньої чверті ХIV–першої половини ХVI ст.” (Львів, 2014),  “Історія та історики у Львівському університеті: традиції та сучасність (до 75-ліття створення історичного факультету): колективна монографія”, за ред. Леоніда Зашкільняка та Павла Сєрженґи (Львів, 2015), “Historia historiografii i metodologia historii w Polsce i na Ukrainie”, pod redakcją naukową J. Maternickiego, J. Pisulińskiej i L. Zaszkilniaka (Rzeszów, 2015), В. Ададуров, І. Журба, Б. Чума, Р. Сирота “Архіви консульських установ іноземних держав як джерело до вивчення української історії ХІХ – початку ХХ століть. Колективна монографія”, (Львів, 2017), “Między wolnością a zniewoleniem. Wartości w historiografii polskiej i środkowoeuropejskiej od końca XVIII po początki XXI wieku / Між свободою і поневоленням. Цінності в польській та центральноєвропейській історіографії від кінця XVIII до початку ХХІ століть”, redakcja naukowa Barbara Klassa i Leonid Zaszkilniak (Gdańsk, 2020), “Методичний посібник з навчального курсу “Публічна історія” / Укладач Т.С. Полещук (Львів, 2022) та багато інших. Викладачі та аспіранти кафедри постійно друкують свої праці в численних українських і закордонних фахових виданнях, в тому числі тих, що входять до міжнародних наукометричних баз, зокрема Scopus, Web of Scienses, Copernicus тощо.

Члени кафедри брали участь у виконанні держбюджетних науково-дослідних тем, зокрема “Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми” (2001–2003 рр., наук. кер. проф Л. Зашкільняк), “Між макро- і мікроісторією: формування академічної школи історичної біографістики в Україні” (2013–2015 рр., наук. кер. проф. Л. Зашкільняк), “Регіоналізм в Україні: ідентичності, цінності, історія” (2017–2019 рр., наук. кер. проф Л. Зашкільняк).

Окрім навчально-методичної та виховної роботи, викладачі кафедри виконують значний обсяг науково-дослідної роботи, що відображено в їхніх біограмах: об’єднують свої зусилля навколо кафедральних наукових тем (в рамках робочого часу викладачів), беруть участь у дослідженні фундаментальних науково-дослідних тем, спільних проєктах із закордонним істориками. У науковій роботі викладачів кафедри відбулася поступова переорієнтація з славістичної тематики на ширшу європейську. Якщо раніше в центрі уваги стояли питання історичних зв’язків України зі слов’янськими народами, то в нинішній час об’єктами досліджень все більше стають проблемні питання історії європейських країн та місця України в них, що має величезне пізнавальне значення для суб’єктивізації України в світовому інтелектуальному просторі. Так, у 2015–2017 рр. викладачі виконували наукову тему(в рамках робочого часу викладача) “Народи Центральної та Східної Європи: суспільно-політичні зв’язки та культурні взаємини”, у 2018–2020 рр. “Міжетнічні конфлікти в Європі нового і новітнього часу: історія та соціальна пам’ять”, у 2021–2023 рр. “Конфлікти і порозуміння в сучасному світі: історичні аспекти”. У 2024–2026 рр. розпочалося виконання міжкафедральної наукової теми “Геополітичні зміни в сучасному світі: історичні витоки та регіональні особливості” (спільно з кафедрою світової історії модерного часу, наук. кер. проф. Р. Сіромський).

У 2001–2023 рр. проф. Л. Зашкільняк був і продовжує бути співкерівником Міжнародної наукової групи, яка опрацьовує низку актуальних наукових тем з історії та історіографії Центрально-Східної Європи, зокрема “Багатокультурне історичне середовище Львова у XIX і XX століттях” (7 томів спільних видань), у 2007–2011 рр. “Історія – ментальність – ідентичність. Роль історії та істориків у формуванні національної свідомості українського і польського народів у XIX – XX ст.” (5 томів видань). У 2012–2023 рр. “Спільна спадщина. Польська та українська історіографія у Львові в ХІХ і ХХ ст.” (10 томів видань колективних монографій). Проф. Л. Зашкільняк у 1997–2018 рр. брав участь в польсько-українському проєкті “Україна і Польща: трудні питання. Українсько-польські стосунки в 1918-1947 рр.”, а також у 2004 р. брав участь у виконанні наукового проєкту Бременського університету (ФРН) “Минуле і групова ідентичність в Центрально-Східній Європі. Творення спільнот”.

На сучасному етапі розвитку колектив кафедри утвердив свій авторитет визнаного центру навчальної і наукової роботи в галузі історії та історіографії Центральної та Східної Європи, а його члени – бажаними експертами в різних наукових і навчальних ініціативах, в тому числі під час захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів, рецензування наукових видань. Зокрема, проф. Л. Зашкільняк, проф. М. Крикун, проф. М. Кріль, проф. В. Чорній були членами спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій з історичних спеціальностей, проф. Л. Зашкільняк входив до експертних комісій МОН України з акредитації спеціальностей, Фонду фундаментальних досліджень МОН України, конкурсних комісій Національного фонду досліджень України, доц. Р. Сирота є експертом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти України. Викладачів кафедри запрошують до наукових рад і редколегій українських і закордонних фахових часописів: проф. Л. Зашкільняк є членом наукових рад понад 20 українських і закордонних фахових видань, віце-головою Історіографічного Товариства (Польща), тривалий час був членом Національного комітету істориків України; доц. Р. Сирота є членом редколегії інтернет-енциклопедії “Українці у Великій Британії”, ініційованої спільно Редколегією Енциклопедії Української Діаспори в Чикаго (США) та Союзом Українців у Великій Британії як перший етап підготовки британського тому “Енциклопедії української діаспори”; доц. Т. Полещук є членом редколегії фахового наукового збірника “Наукові зошити історичного факультету Львівського університету”.

Кафедра відіграє помітну роль у видавничій та науково-організаційній роботі. На її базі функціонує (з 1988 р.) Інститут славістики (директор – спочатку проф. В. Чорній, з 2018 р. – доц. І. Шпик). З 1970 р. спочатку при кафедрі, а тепер при Інституті славістики працює редколегія наукового збірника “Проблеми слов’янознавства” (гол. редактор проф. Л. Зашкільняк, відп. секретар доц. І. Шпик). У 2022 р. побачив світло 71-й випуск збірника. Зусиллями викладачів кафедри історії слов’ян і кафедр слов’янської філології та польської філології з 1992 р. щорічно проводяться Міжнародні славістичні колоквіуми. Кафедра активно співпрацює з Інститутом історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, створеного у 1992 р. для реформування досліджень і викладання історії у виші (директор проф. Я. Грицак).

Підвищенню кваліфікації викладачів кафедри сприяло розширення і збагачення міжнародних наукових і навчальних зв’язків із закордонними університетами і науковими центрами. Кафедра співпрацювала і продовжує співробітництво з науковими та освітніми установами Польщі – Інститутом національної пам’яті, Варшавським університетом, Познанським університетом Адама Міцкевича, Торунським університетом, Люблінським університетом М. Кюрі-Склодовської, Жешувським університетом, Педагогічною академією в Кракові, Гданським університетом, Опольським університетом, Інститутом історії ПАН, Південно-Східним науковим інститутом в Перемишлі та ін., представники яких стажувалися на кафедрі, брали участь у спільних наукових конференціях, наукових семінарах і виданнях. Налагоджено наукові контакти і обмін науковими виданнями з багатьма університетами і науковими центрами Чехії (Карлів університет в Празі, Остравський університет, Інститут історії ЧАН), Болгарії (Велико-Тирновський і Софійський університети), Хорватії (Університет ім. Й. Штросмайєра в м.Осієк), Великої Британії (Університет Лондона, Університет Сент-Ендрюс), США (Університет Гарварда) та ін.

На кафедрі постійно ведеться підготовка кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру і докторантуру. За останні 30 років успішно завершили навчання в аспірантурі по кафедрі і захистили дисертації, ставши знаними українськими істориками та викладачами, зокрема, Василь Банах (н.к. доц. Т. Полещук), Уляна Великопольска (н.к. доц. В. Чорній), Олексій Вінниченко (н.к. проф. М. Крикун), Галина Вушко (н.к. проф. Я. Грицак), Сергій Демидов (н.к. проф. Я. Грицак), Мар’яна Долинська (н.к. проф. М. Крикун), Олег Дудяк (н.к. проф. Л. Зашкільняк), Юрій Зазуляк (н.к. проф. М. Крикун), Володимир Качмар (н.к. проф. М. Крикун), Василь Клок (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Сергій Лісовський (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Ірина Мацевко (н.к. доц. Т. Полещук), Микола Нагірний (н.к. проф. М. Кріль), Лариса Новак-Каляєва (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Юрій Овсінський (н.к. проф. М. Крикун), Олександр Панько (н.к. проф. Я. Грицак), Оксана Руда (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Наталія Саламаха (н.к. проф. М. Кріль), Роман Сирота (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Ірина Суховерська (н.к. проф. Л.Зашкільняк), Лілія Трофимович (н.к. проф. Л. Зашкільняк), Марта Хомич (н.к. проф. М. Кріль), Ігор Шпик (н.к. доц. В. Чорній), Ольга Юрейко (н.к. проф. проф. М. Кріль), Оксана Юрчук (Таргонська) (н.к. проф. Л.Зашкільняк) та деякі інші.

Проте, в останні роки в роботі кафедри проявилися й складні моменти. Вони були пов’язані з оновленням номенклатури спеціальностей і спеціалізацій в нових освітньо-професійних програмах, які значно зменшили базу нормативних і спеціальних дисциплін, скороченням облікових годин навчальної роботи викладачів (в бік зменшення і навіть скасування), що поставило в порядок денний скорочення штатного розкладу кафедри, ускладнення працевлаштування молодих фахівців, зокрема випускників аспірантури. Умови пандемії Ковід-19 і російської агресії проти України створили перешкоди для наукової роботи викладачів, проведення навчального процесу, комунікації з європейськими та світовими науковими центрами, запровадження обмежень роботи в архівах і бібліотеках. Колектив кафедри змушений був перебудовувати навчально-виховний процес і наукову роботу на дистанційні форми і методи, долати труднощі і обмеження воєнного часу. Результатом змін стало поліпшення володіння викладачами та співробітниками кафедри комп’ютерною технікою, вдосконалення навчально-методичної роботи з використанням засобів Інтернету. На кінець 2023 р. на кафедрі працювало п’ять штатних викладачів – завідувач кафедри проф. Л. Зашкільняк, доц. Н. Лешкович, доц. Т. Полещук, доц. Р. Сирота, доц. І. Шпик і старший лаборант Софія Шевчук. Після відходу з кафедри викладачів старшого покоління (проф. М. Крикун, проф. М. Кріль, проф. В. Чорній) колектив стабілізувався і включає досвідчених та високопрофесійних істориків, спроможних засвоювати й застосовувати на практиці нові ідеї й пропозиції вдосконалення підготовки фахівців з вищою освітою в сучасних умовах.

 

Співробітники

завідувачЗАШКІЛЬНЯК Леонід Опанасовичзавідувач
доцентЛЕШКОВИЧ Наталія Олександрівнадоцент
доцентПОЛЕЩУК Тамара Сергіївнадоцент
доцентСИРОТА Роман Богдановичдоцент
доцентШПИК Ігор Євгеновичдоцент
старший лаборантШЕВЧУК Софія Юріївнастарший лаборант

1 курс

2 курс

3 курс

4 курс

5 курс

6 курс

Викладацький розклад



Методичні матеріали

Методичний посібник з навчального курсу “Публічна історія” (освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр, спеціальність 032 – історія та археологія). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2022. – 45 c.+354 іл.

Дистанційне навчання 12.03.2020 р.-22.05.2020 р.

проф. Зашкільняк Л.О.

Світова історіографія

«(Від)творення історії національний гранд-наратив як інтелектуальний виклик

Історичні міфи й стереотипи та формування суспільної свідомості народів Центрально-Східної Європи

доц. Полещук Т.С.

Історія Росії (ХІХ – початок ХХІ ст.) влада і суспільство

Полагоджуючи з недавнім минулим національна пам’ять і посткомуністичний перехід у Центрально-Східній Європі

Публічна історія

доц. Шпик І.Є.

Державотворчі процеси на Балканах у VII–XIV ст. Ч.1

Державотворчі процеси на Балканах у VII–XIV ст. Ч.2

Історія Центрально-Східної Європи в новітній час. Ч.1

Історія Центрально-Східної Європи в новітній час. Ч.2

Культурно-інтелектуальна історія Європи. Ч.1

Культурно-інтелектуальна історія Європи. Ч.2

доц. Лешкович Н.О.

Правлячі династії в Центрально-Східній Європі (ІХ-XVIIIст.)

доц. Сирота Р.Б.

Освоюючи Європу художня уява, туризм і культурна географія

 

Відбулась низка науково-популярних уроків для учнів Львівського фізико-математичного ліцею при ЛНУ ім. Івана Франка

19.02.2024 | 10:45

Упродовж минулого тижня викладачі та науковці Університету провели низку науково-популярних уроків для учнів Львівського фізико-математичного ліцею при ЛНУ ім. Івана Франка. В рамках «Тижня Львівського національного університету імені Івана Франка» ліцеїсти однієї із найкращих українських шкіл мали змогу ознайомитися з методиками викладання фахівців Львівського університету, дізнатися про найактуальніші дослідження у різних сферах науки та на тиждень відчути себе студентами.

До проведення уроків долучились викладачі історичного факультету, зокрема доцент кафедри історії Центральної та Східної Європи, кандидат історичних наук Шпик ігор Євгенович.
Лекції відбувалися...

Читати »

Архів історика Миколи Крикуна передано на зберігання в Архів Львівського університету

31.01.2024 | 10:42

Архів історика, професора Львівського національного університету імені Івана Франка Миколи Григоровича Крикуна (1932–2023) передано на зберігання в Архів Львівського університету. Це здійснено завдяки сприянню завідувача кафедри історії Центральної та Східної Європи професора Леоніда Опанасовича Зашкільняка. 29 січня 2024 р. на кафедрі відбулося обговорення завдань науково-архівного опрацювання матеріалів.

Читати »

Презентація нової книги професора Миколи Крикуна

08.02.2023 | 09:56

6 січня 2023 року відбулася шорічна Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка, в рамках якої пройшли засідання Секції історичних досліджень на історичному факультеті. На пленарному засіданні секції було підбито підсумки наукових досліджень викладачів і співробітників факультету в складному 2022 році і намічено перспективи їх інтенсифікації в умовах воєнного стану і протидії російській агресії.
На засіданні підсекції історії Центральної та Східної Європи відбулась презентація нової книги одного з найстарших працівників Університету, який нині перебуває на пенсії, Залуженого професора Львівського...

Читати »