Кафедра етнології

  • Про кафедру
  • Історія кафедри
  • Стратегія
  • Співробітники
  • Навчальні курси
  • Викладацький розклад
  • Методичні матеріали
  • Новини

Міжнародна співпраця

Кафедра етнології та культурної антропології Вроцлавського університету та Польське народознавче товариство

Кафедра етнології та культурної антропології Варшавського університету

Інститут етнології та культурної антропології Ягеллонського університету

Музей українсько-руської культури у Свиднику (Словаччина)

Університет Палацького у м.Оломоуц (Чехія)

Інформація про міжнародні проекти та гранти

Міжнародні практики студентів

Підвищення кваліфікації

Підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників кафедри етнології у 2008–2019 рр.

КАФЕДРА ЕТНОЛОГІЇ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історія розвитку етнологічних студій у Львівському університеті цікава не лише з точки зору народознавства. Її осердям є історія кафедри етнології, через низку причин важлива для вдосконалення методології дослідження університетської освіти і науки загалом (передусім тієї форми її текстових наративів, яка присвячена історії окремих напрямів). По-перше, історія кафедри етнології від заснування у 1910 р. до сьогодення засвідчує безпосередню тяглість за схемою “вчитель – учень” та має тривалу перерву в існуванні як підрозділу, з перетіканням традицій етнологічних студій від Львівського університету до структур Академії наук України з наступним “ефектом бумеранга” та взаємопідсиленням кадрами. По-друге, народознавчі підрозділи Львівського університету в ХХ – на початку ХХІ ст. стали основою формування декількох потужних наукових шкіл і напрямів. По-третє, серед працівників кафедри етнології першої половини ХХ ст. були як всесвітньо відомі науковці, так і практично незнані серед дослідників учені, праці яких (збережені у рукописах) не втратили своєї актуальності. По-четверте, кафедри етнологічного спрямування Львівського університету мали тісні зв’язки із ширшим науковим середовищем (передусім Народознавчим товариством у Львові та Науковим товариством імені Шевченка у Львові, академічними структурами), які сприяли взаємовпливам.

В історії кафедри етнології можна виділити чотири великі періоди: 1) розвиток народознавства у Львівському університеті до створення першої кафедри етнології (друга половина XVII – початок ХХ ст.); 2) діяльність кафедр та закладів (інститутів) етнологічного спрямування (1910–1940-і роки); 3) наукова праця етнологів Львівського університету в структурах Академії наук України (середина – друга половина ХХ ст.); 4) відновлення кафедри етнології в університеті та її діяльність на сучасному етапі (кінець ХХ – ХХІ ст.).

Початковий період історії народознавства у Львівському університеті можна поділити на декілька етапів: наявність певних народознавчих аспектів у лекційних курсах та практичних заняттях з історії, географії, філологічних дисциплін, які проводили викладачі-єзуїти (з другої половини ХVII ст.); праці професорів Львівського університету (Бальтазара Акé (Гакета), Йозефа Рорера та Карла Гюттнера), які викладали на кафедрах медичного, юридичного, філософського факультетів, принагідно цікавлячись народознавчою проблематикою (з кінця XVIII ст.); народознавчі праці студентів університету, зокрема, Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького (з початку ХІХ ст.); лекційні курси та наукові розвідки викладачів Львівського університету (Франца Ґатчера, Еуґеніуша Яноти, Ізидора Шареневича, Омеляна Огоновського), присвячені етнологічній, фольклористичній чи антропологічній проблематиці (від середини – другої половини ХІХ ст.); спроби заснувати в університеті перші народознавчі кафедри – руської літератури та етнографії (1895 р., міг очолити Іван Франко) та етнології й антропології (на початку ХХ ст. міг очолити Федір Вовк).

На розвиток народознавства у Львівському університеті безпосередній вплив мали зміни інтелектуальних парадигм (просвітництво – романтизм – позитивізм), які впродовж кінця XVII – ХІХ ст. відбувалися в Європі, а також тенденції в інтелектуальному середовищі Львова (рух за створення наукових товариств і зацікавлення дописемним періодом історії). У їхньому контексті з ініціативи професорів Львівського університету заснували Народознавче товариство у Львові (1895) та Етнографічну комісію Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1898), а також їхні друковані органи: відповідно – видання “Lud” та “Етноґрафічний збірник” і “Матеріяли до українсько-руської етнольоґії” (“Матеріяли до української етнольоґії”). Це дозволило перетворити Львів на один з найпотужніших народознавчих центрів Центральної та Східної Європи й створило сприятливі умови для заснування у Львівському університеті на початку ХХ ст. окремої кафедри етнології.

Безпосередню “генеалогію” кафедри етнології варто розглядати за такою схемою: кафедра етнології (1910–1912 рр., завідувач Станіслав Цішевський) – кафедра антропології та етнології (з 1936 р. – кафедра антропології) (у 1913–1941 рр. нею керував Ян Чекановський, у 1944 р. – Болеслав Росінський) – кафедра етнології (1924–1939 рр., завідувач Адам Фішер) – кафедра фольклору й етнографії (1939–1941, 1944–1947 рр., завідувач Філарет Колесса, а після його смерті – Михайло Скорик) – кафедра історії та етнографії України (1989–1995, завідувач Степан Макарчук) – кафедра етнології (з 1995 р., завідувач С. Макарчук, а з 2001 р. – Роман Сілецький). При кафедрі антропології та етнології Я. Чекановського та кафедрі етнології А. Фішера діяли й окремі наукові підрозділи – відповідно Антропологічно-етнологічний та Етнологічний заклади (інститути). Складовими історії кафедри етнології Львівського університету можна вважати й кафедри народознавчого спрямування в структурі українських університетських курсів та Українського університету у Львові (1919–1925/27): кафедру української усної словесності (завідувач Філарет Колесса) і кафедру зоології та антропології (завідувач Іван Раковський). Зазначимо також, що згідно з деякими джерелами, кафедра антропології Львівського університету не була ліквідована 1944 р., а існувала принаймні до 1947 р. як кафедра анатомії і антропології.

SDI568

Між частинами “генеалогічного дерева” кафедри етнології Львівського університету існувала безпосередня тяглість, що ґрунтується на зв’язку “вчитель – учень”. Так, після відкриття у Цісарсько-королівському університеті імені цісаря Франца І у Львові кафедри етнології, яку очолив професор С. Цішевський, до навчального процесу впроваджено етнографічний конверсаторій під його керівництвом. Ці пари відвідували студенти різних спеціальностей, зокрема у 1910/1911 навчальному році – студент-романіст А. Фішер, майбутній завідувач кафедри етнології Університету Яна Казимира у Львові та засновник львівського етнологічної школи. Серед вихованців А. Фішера були Роман Гарасимчук (розпочав навчання на гуманітарному факультеті в середині 1920-х років, а 1935 р. отримав ступінь магістра етнографії та етнології) і Катерина Матейко (навчалася на гуманітарному факультеті впродовж 1932–1937 рр.). Професор дуже цінував наукові здібності цих студентів і навіть домігся призначення їм стипендій (у міжвоєнний період їх отримували одиниці). Тож становлення двох провідних українських учених-народознавців відбулося під впливом А. Фішера, а також членів НТШ у Львові, у тім числі Ф. Колесси. Натомість саме Р. Гарасимчук та К. Матейко були серед визначальних постатей у становленні як етнолога С. Макарчука, майбутнього ініціатора відновлення у Львівському університеті кафедри етнології: у 1959–1965 рр. він працював з Р. Гарасимчуком та К. Матейко в Українському державному музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР.

У 1982 р. на основі згаданого музею створили Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР (з 1992 р. – Інститут народознавства НАН України), яке в історії кафедри етнології Львівського університету засвідчує, що для “генеалогії” підрозділу важливим є не так його безпосереднє неперервне існування, як існування наукового середовища – колективу вчених, що продовжують попередні традиції. Зокрема, з викладачів сучасної кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка професори Михайло Глушко, Роман Сілецький та доцент Володимир Галайчук на початку своєї наукової діяльності були працівниками згаданих академічних установ.

Одним з аспектів дослідження університетської освіти і науки в руслі мікроісторії є локалізація колишніх підрозділів університету, місць, пов’язаних з ученими із середовища його викладачів і студентів. У 1910 р. кафедра етнології Львівського університету знаходилася у будівлі на вулиці Длуґоша, 8 (нині – Кирила і Мефодія). Там само з 1913 р. розміщувалися кафедра антропології та етнології і Антропологічно-етнологічний заклад, перенесені в 1938/1939 навчальному році до корпусу на вулиці св. Миколая, 4 (нині – М. Грушевського, 4). Кафедру етнології та Етнологічний заклад під керівництвом А. Фішера у 1924 р. розмістили на вул. Длуґоша, 8, проте наступного року перенесли до приміщення на вул. св. Миколая, 4. Упродовж 1928–1939 рр. ці підрозділи знаходилися на третьому поверсі університетської будівлі на вулиці Костюшка, 9 (не змінювала назву). Вочевидь, у 1939 р. саме в їхніх приміщеннях розмістили кафедру фольклору й етнографії.

Наступним аспектом, на якому необхідно зосередити увагу, є навчальні дисципліни. Перший лекційний курс етнологічного спрямування (про судові процеси над відьмами) у Львівському університеті прочитав у 1869/1870 навчальному році професор судової медицини право- і державознавчого факультету Франц Ґатчер. Далі у навчальних планах фіксуємо курси народознавчого спрямування Ізидора Шараневича (“Історія міграції народів на географічній основі в поєднанні з етнографічним описом Австро-Угорської монархії”, “Опис коронних країв Австро-Угорської монархії з погляду етнографії та історії”, Історично-етнографічний опис країв Австро-Угорської монархії”, “Історична етнографія Австро-Угорської монархії”), Омеляна Огоновського (“Про руську простонародну поезію”, “Руська простонародна поезія: пісні, казки, прислів’я”, “Слов’янська міфологія”), Бенедикта Дибовського (“Будова людини як свідчення її родового розвитку”, “Про раси первісної людини”) та низки інших викладачів, які читалися впродовж 1870–1900-х років.

Опрацювання першоджерел дає змогу реконструювати перелік народознавчих дисциплін за 1910–1939 рр., а також лекційних курсів та практичних занять, за які відповідали викладачі кафедр фольклору й етнографії, історії та етнографії України, сучасної кафедри етнології у різні періоди її існування.

Так, можемо констатувати, що лекційні курси С. Цішевського стосувалися передусім проблем загальної етнології (“Етнографія Австралії, Меланезії, Мікронезії та Полінезії”), натомість його етнографічний конверсаторій – етнографії поляків (“Джерела до польської етнографії”). Лекційні курси етнологічної тематики, які забезпечувала кафедра антропології та етнології в особі Я. Чекановського, у 1913–1917 рр. також були зорієнтовані на загальну етнологію: “Етнографія Океанії”, “Етнографія Африки”, “Антропологія і етнографія Африки”, “Етнологія та етнографія Африки”. Натомість з 1917/1918 навчального року Я. Чекановський усе більше уваги приділяв проблематиці, пов’язаній з поляками (курси “Вступ до антропології та етнографії Польщі (вибрані розділи)”, “Вступ до етнографії Польщі”), сприяючи водночас габілітації А. Фішера (1921), який мав забезпечити “славістичний напрям” діяльності кафедри (у 1921–1924 рр. читав курси “Культура польського народу на тлі культури сусідніх народів”, “Слов’янська демонологія”, “Календарні звичаї польського народу”, “Казки польського народу”, “Польська народна пісня”).

Врешті, заснувавши у 1924 р. окрему кафедру етнології, А. Фішер розвивав її передусім у руслі етнології слов’ян (курси “Вступ до слов’янської етнології” “Розвиток польської етнології”, “Матеріальна культура слов’ян”, “Соціально-економічна культура польського народу на тлі культури інших слов’ян”, “Етнографія Польщі”, “Етнографія Помор’я”, “Руський народ. Нарис етнографії Русі”, “Етнографія західних і південних слов’ян”, “Етнографія чехів і словаків”, “Етнографія південних слов’ян”, “Етнографія Болгарії”, “Етнологічні проблеми на просторі Балканського півострова”, “Слов’янське будівництво”, “Слов’янська міфологія”, “Душа і духи у слов’янських народних віруваннях”, “Рослини у віруваннях і звичаях польського народу”). Натомість загальноетнологічну проблематику, а також питання етнічної історії (розглядалися в курсі “Етнічна антропологія”) забезпечували викладачі кафедри антропології та етнології (антропології): “Етнічна антропологія (Африка, Океанія, Америка)”, “Етнічна антропологія (Америка, Азія, Європа)”, “Етнічна антропологія (Європа, слов’яни)”, “Етнічна антропологія (Слов’яни)”, “Етнічна антропологія (Слов’яни, поляки)” (Я. Чекановський), “Етнічна антропологія Америки”, “Вступ до американістики” (Станіслав Клімек). Наголосимо й на тому, що з утворенням кафедри етнології під керівництвом А. Фішера вдосконалено практичні заняття: етнологічні вправи, які були в навчальних планах від 1921 р., тепер існували як “вправи з ділянки слов’янської етнології /етнографії” та “вправи з ділянки етнографії Польщі” поряд із повноцінним етнологічним семінаром. Значну увагу А. Фішер приділяв також методологічній підготовці майбутніх фахівців-етнологів: увів до навчального процесу дисципліни “Методи етнологічних досліджень”, “Конверсаторій з методики етнографічних досліджень”, “Етнографічне музейництво”, “Вправи з етнографічного картографування”.

SDI569

Наведена інформація є важливою з декількох причин. По-перше, вона дозволяє проаналізувати зв’язок навчальних дисциплін, за які відповідали викладачі-етнологи, з їхніми науковими працями (наприклад, праці А. Фішера “Połabianie”, ““Łużyczanie” і “Polacy” із серії “Etnografia Słowiańska”, “Lud polski. Podręcznik etnografii Polski”, “Rusini. Zarys etnografji Rusi”, “Forschungen in Nil-Kongo-Zwischengebiet”, “Wstęp do historji Słowian. Perspektywy antropologiczne, etnograficzne, prehistoryczne i językoznawcze”, “Człowiek w czasie i przestrzeni” Я. Чекановського, або ж “The Structure of California Indian Culture” та “Yana” С. Клімека). По-друге, ці відомості дають змогу простежити, які лекційні курси та практичні заняття вплинули на становлення тих чи тих учених-етнологів. По-третє, вони засвідчують наявність новаторських дисциплін, які відображають тематику, методологію та методику тодішніх етнологічних досліджень (наприклад, “Вправи з етнографічного картографування”, “Вступ до американістики” тощо).

Ґрунтовну підготовку народознавців могли забезпечити й викладачі кафедри фольклору й етнографії – Філарет Колесса, Адам Фішер, Ярина (Ірена) Нестюк, Генрик Перльс, Антін Будзан (у 1939–1941 рр.) та Ф. Колесса, Іван (Ян) Кухта, Михайло Скорик (у 1944–1947 рр.). Зокрема, розроблений у 1940 р. на кафедрі навчальний план передбачав такі народознавчі дисципліни: “Фольклор й етнографія України”, “Вправи з обсягу фольклору України”, “Етнографія і фольклор народів СССР”, “Етнографія і фольклор народів Європи”, “Вправи з обсягу фольклору Європи”, “Слов’янська етнографія”, “Загальна етнографія і фольклор”, “Семінар фольклору й етнографії”, “Етнографічна музеологія”, “Народне мистецтво”. У перші повоєнні роки Ф. Колесса викладав український фольклор, а І. Кухта – польський, англійський, французький, німецький та російський фольклор, а також читав курс етнографії.

Потенційні можливості М. Скорика як викладача яскраво ілюструє матеріал, віднайдений в архівах І. Гілевичем. Дослідник з’ясував, що впродовж 21 березня – 26 квітня 1947 р. М. Скорик з власної ініціативи читав курс лекцій етнологічної тематики (переважно з історії етнології, з наголосом на методології етнологічних досліджень) для науковців Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР та Державного етнографічного музею АН УРСР. У цих лекціях він розглянув такі питання, як:

1. Визначення етнографії (нагадаємо, що цим терміном в СРСР позначали як власне етнографію, так й етнологію), її мета та завдання, місце в системі історичних наук, а також зв’язок з фольклором (тобто, фольклористикою);

2. Методи етнографічних досліджень, етнографічні джерела та їх інтерпретація;

3. Етнографічні знання в епохи Античності та Середньовіччя; перші спроби узагальнень на базі етнографічних матеріалів (“орієнталістична школа”, діяльність Жозефа Франсуа Лафіто, Шарля де Броса, Вольтера, Жана Антуана Кондорсе, Адама Ферґюсона, Йогана Форстера, Адельберта фон Шаміссо та ін.);

4. Розвиток науки про народ у ХІХ–ХХ ст.: школа братів Ґріммів, теоретичні ідеї Оґюста Конта, Герберта Спенсера, еволюційна школа (Адольф Бастіан, Черльз Дарвін, Йоган Якоб Бахофен, Едвард Тайлор, Льюїс Генрі Морґан, Джон Мак-Леннан), етнографічна проблематика в працях Карла Маркса та Фрідріха Енґельса, їхня інтерпретація еволюційного вчення Л. Г. Морґана, антиморганізм;

5. Теорія “культурних кіл” Фріца Ґребнера, Фрідріха Ратцеля та Лео Фробеніуса, наукові погляди Вільгельма Шмідта, Ендрю Ланґа, Джеймса Фрезера, Вільяма Ріверса та Люсьєна Леві-Брюля;

6. Розвиток етнографії у Російській імперії до ХVІІІ ст. та в ХІХ – на початку ХХ ст. (Російське географічне товариство, організація експедицій та видань, заснування краєзнавчих товариств та етнографічних музеїв і продовження їхньої діяльності в Радянському Союзі; наукові студії Леопольда Шренка, Матіаса Кастрена, Микола Миклухо-Маклая, Володимира Богораза-Тана, Федора Вовка, Володимира Йохельсона, Миколи Ядринцева, Лева Штернберґа, Миколи Харузіна, Максима Ковалевського, Дмитра Анучіна; народницька школа в етнографії);

7. Фольклористичні дослідження в Російській імперії (міфологічна школа, Олександр Афанасьєв, метеорологічна теорія Федора Буслаєва та Ореста Міллера; наукові погляди Олександра Веселовського); міграційна теорія Теодора Бенфея; антропологічна теорія Едварда Тайлора; психологічна школа; Фінська історико-етнографічна школа; народознавча діяльність Ганса Наумана; вплив “Жовтневої революції” на розвиток етнографії в СРСР, конференція етнографів 1929 р., археологічно-етнографічна нарада 1932 р., “Ленін–Сталін про етнографічні науки, радянський фольклор”.

Отже, М. Скорик розробив ґрунтовний курс лекцій, який міг читати і студентам-народознавцям Львівського університету. 1 вересня 1947 р. учений приступив до виконання своїх обов’язків на кафедрі фольклору й етнографії – розпочав читати лекції з українського фольклору студентам першого курсу філологічного факультету. Проте в ніч із 20 на 21 жовтня 1947 р. його разом із дружиною Марією-Соломією та сином Мирославом (в майбутньому видатний український композитор) заарештували, а 22 жовтня депортували в Кемеровську область РСФСР (під час славнозвісної акція “Захід”). Лише через кілька днів М.Скорика “заднім числом” звільнили з університету “у зв’язку з виїздом з м. Львова”.

Так, радянізація Західної України, яка поновилася в другій половині 1940-х років і завершилася на початку другої половини ХХ ст., торкнулася й народознавства. Від середини ХХ ст. й до 1980-х років чи не єдиним етнологічним курсом, який читали у Львівському університеті, була “Загальна етнографія” (викладачі Людмила Свистунович, Зоя Калініна, Микола Пелещишин). Лише у 1988 р., завдяки зусиллям С. Макарчука, в навчальні плани історичного факультету впроваджено курс “етнографії України”, що дозволило домогтися перейменування кафедри історії УРСР на кафедру історії та етнографії України (1989). Серед нормативних і спеціальних курсів народознавчої тематики, які наприкінці 1980-х – у першій половині 1990-х років читали її викладачі, були: “Етнографія України” (Степан Макарчук, Оксана Франко), “Український етнос. Походження та історичний розвиток”, “Етнографічні регіони України” (С. Макарчук), “Загальна етнографія”, “Історія української етнографії”, “Українські етнографи ХХ ст.” (О. Франко), “Український етнос”, “Переселення і еміграція з України наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.” (Степан Качараба), “Проникнення та розселення неукраїнських національностей на Україні” (Микола Рожик), “Історіографія історії та етнографії України” (Олексій Сухий), “Історія української етнографічної науки” (Світлана Яремчук), “Українське народне мистецтво” (Микола Моздир).

Кафедра етнології, створена у 1995 р. в результаті поділу кафедри історії та етнографії України, впродовж другої половини 1990-х – 2000-х років забезпечувала, зокрема, читання дисциплін “Загальна етнологія”, “Етнологія України”, “Історія народної культури українців”, “Історія української етнології”, “Етнічна історія українців”, “Націогенез українців”, “Етнічні і національні меншини України”, “Цигани в Україні”, “Етнографічні регіони України”, “Українське народне житло”, “Українське народне мистецтво”, “Основи антропології”, “Палеоетнографія”, “Етнографія народів Європи”, “Етнографія слов’ян”, “Слов’янська міфологія”, “Актуальні проблеми етнології”, “Теоретична етнологія”, “Етносоціологія”, “Етнолінгвістика”, “Методика польових етнографічних досліджень”, “Етнографічне музейництво”, “Етнографічна спадщина Віктора Петрова”, “Українська діаспора”, “Українська етнографія в діаспорі” тощо.

Натомість нині перелік народознавчих курсів виглядає так: професор Роман Сілецький забезпечує викладання курсів “Етнологія України”, “Етнологія слов’янських народів Карпато-Балканського регіону” та “Українське народне житло: генезис, еволюція, локальні особливості, будівельна обрядовість”; професор Михайло Глушко – “Методика польових етнографічних досліджень”, “Історія народної культури українців”, “Історія народної культури українців: карпатська традиція” та “Теорія етносу”; професор Оксана Франко – “Національні меншини в Україні”; доцент Володимир Галайчук – “Загальна етнологія”, “Етнолінгвістика”, “Традиційна духовна культура українців Карпат”, “Слов’янська міфологія”, “Українська демонологія”, “Український фольклор”; доцент Григорій Рачковський – “Етнологія Європи”, “Націогенез українців”, “Етнічні стереотипи українців”, “Цигани в Україні”, “Кухня народів Європи”; доцент Роман Тарнавський – “Історія етнології у Львівському університеті”, “Традиційна соціонормативна культура українців”, “Традиційна українська громада”, “Візуальні образи історії (Живопис, скульптура, фотографія та кінематограф)”; асистент Ігор Гілевич – “Українська етнопедагогіка”, “Історія української етнології” та “Історико-етнографічне районування України”. Крім цього, діють наукові семінари та відбуваються польові етнографічні експедиції-практики.

SDI571

Ще один аспект, який споріднює кафедри етнологічного спрямування Львівського університету під керівництвом А. Фішера та Ф. Колесси і сучасну кафедру етнології, це велика увага до польових етнографічних експедицій та залучення зібраних матеріалів у навчально-науковий процес. Головними напрямами експедицій (як практик, так й особистих виїздів його працівників), які організовував університет у другій половині 1920-х – 1930-х роках, були Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Західне Поділля та низка польських етнічних земель, у 1940 р. – Волинь. Території, обстежені викладачами сучасної кафедри етнології від часу проведення перших польових експедицій-практик у 1998 р. і по сьогодні, охоплюють Бойківщину, Гуцульщину, Покуття, Опілля, Надсяння, Волинь та Полісся. Остання польова етнографічна експедиція-практика кафедри етнології відбулася влітку 2019 р. на бойківські терени Стрийського району Львівської області. В архіві кафедри на сьогодні вже зібрано більше 700 справ матеріалів польових досліджень викладачів, аспірантів та студентів кафедри у різних історико-етнографічних районах України.

Потужна навчально-наукова діяльність, організована народознавчими підрозділами Львівського університету, забезпечила становлення низки наукових шкіл.

Основу львівської етнологічної школи А. Фішера склали працівники (штатні асистенти та асистенти-волонтери) Етнологічного закладу: Альфред Бахман, Ян Фальковський, Леон Попель, Александер Яворчак, Владислав Яґелло, Генрик Мушинський, Михайло Івашків, Ґізела (Ґіза) Френкель, Іван (Ян) Кухта, Кароль Кораний, Юзеф Ґаєк, Вільгельм Табор, а також Роман Гарасимчук, Катерина Матейко, Калістрат Добрянський, Антін Будзан, Генрик Перльс, Ірена Нестюк-Іванчук та інші. Для наукової школи А. Фішера характерні акцент на слов’янській етнографії та етнології, опертя під час наукових досліджень на матеріали польових етнографічних експедицій та метод “пережитків”, застосування новітнього на той час методу ареального картографування. Її представників цікавило передусім встановлення історичних джерел різноманітних явищ народної культури, для чого необхідно було підготувати значну джерельну базу у вигляді “етнографічних монографій”. Тож можна стверджувати, що наукова школа А. Фішера зробила значний вклад у розвиток такої субдисципліни етнології, як історія народної культури.

Львівська антропологічна школа Я. Чекановського також сформувалась навколо наукового підрозділу – Антропологічно-етнологічного закладу Львівського університету – з його асистентів. Представники цього наукового середовища під час своїх досліджень спиралися на розроблену Я. Чекановським методологію, зокрема метод математичної статистики та концепцію про антропологічні типи та расові складники. Вони цікавилися антропологічним районуванням світу (Станіслав Клімек), антропологічними особливостями давнього та сучасного населення різних його частин (Тадеуш Генцель та Ґізела Лемперт – Африки, Болеслав Росінський – Океанії, Ростислав Єндик – Греції, Саломон Чортковер – Піренейського півострова, Кароль Стояновський – Північної Європи, Мартина Ґриґляшевська – Швейцарії тощо), зоологічною (Б. Росінський) та стоматологічною (С. Чортковер) антропологією, антропологією євреїв (Ґ. Лемперт, С. Чортковер), а також славістичною проблематикою у декількох ракурсах: антропологічні особливості населення міжвоєнної Польщі (ці питання були об’єктом уваги більшості львівських антропологів) та польської діаспори у США і Європі (Б. Росінський); антропологічні особливості слов’янських народів (Станіслав Жеймо-Жейміс, Францішек Вокрой, Ростислав Єндик); проблема прабатьківщини слов’ян та етногенезу слов’янських народів (Я. Чекановський). Досліджуючи етногенез слов’ян, львівські вчені співставляли дані антропології з даними інших наук – етнології, історії, мовознавства. Натомість, під час вивчення проблематики інших зазначених тематичних груп наголос робили на краніології (обмірі черепів). Львівські антропологи акцентували увагу також на морфологічному критерії, а виникнення расової специфіки пояснювали змішанням різних антропологічних складників.

Смерть та еміграція львівських антропологів стала причиною занепаду антропології як наукового напряму у Львівському університеті та у Львові загалом. Натомість львівське етнологічне середовище, як уже зазначалося, збереглося (навіть попри ліквідацію спеціалізованих кафедр в університеті) завдяки народознавчим структурам Академії наук. Упродовж 1990–2000-х років на базі кафедр історії та етнографії України й етнології Львівського національного університету імені сформувалися дві наукові школи – етнічної історії українців (засновник професор С. Макарчук) та історії народної культури українців (основа – польові етнографічні експедиції, культурно-генетичний і етнолінгвістичний методи), яку очолюють професори М. Глушко та Р. Сілецький. Активно розвивається напрям “Історія етнологічних студій” та започатковано напрям “Візуальна антропологія”.

На кафедрі ведеться робота з підготовки наукових кадрів, тематика та методологія наукових студій яких відображає сформовані тут школи та напрями. За чверть віку існування кафедри за науковою спеціальністю з етнології кандидатські дисертації захистили випускники аспірантури Олександр Турчак (“Сільська громада у лемків”, 1996); Iван Терлюк (“Росіяни західних областей України (1944-1996 рр.): етносоціальне дослідження”, 1997); Зоряна Комаринська (“Етносоціальний розвиток міста Винники. 1944-1999”, 2001); Григорій Рачковський (“Поселення, житло і садиба галицько-волинського історико-політичного пограниччя”, 2003); Оксана Шеремета (“Володимир Гнатюк і українська етнографічна наука кінця XIX – початку XX ст.”, 2003); Сергій Бегей (“Передача і поділ спадщини в селянських родинах Галичини в XIX – 30-их роках XX ст.”, 2003); Оксана Годованська (“Народне городництво і садівництво Опілля в ХХ столітті)”, 2006); Юрій Сілецький (“Етнічні гетеростереотипи в традиційному світогляді українців”, 2009), Надія Левкович (“Народна демонологія Бойківщини”, 2010); Петро Чорній (”Етнічні групи Галичини міжвоєнного періоду (1919–1939 рр.): демографічні та етнокультурні процеси”, 2011); Ігор Гілевич (“Польові етнографічні дослідження Полісся України (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)”, 2012), Інна Пахолок (“Зелені свята в українців: традиційні звичаї та обряди”, 2012), Роман Тарнавський (“Толока та супряга в громадському побуті селян Південно-Західного історико-етнографічного регіону України: культурно-генетична проблема”, 2012), Юрій Пуківський (“Весняна календарно-побутова обрядовість українців історико-етнографічної Волині (загальноетнічні риси та локальна специфіка)”, 2014), Марія Баглай (“Традиційна літня календарно-побутова обрядовість волинян: загальноукраїнські риси та локальні особливості”, 2017), Андрій Карпенко (“Етнографічна діяльність Володимира Шухевича”, 2017).

Роман Тарнавський

Література про кафедру:

  • Гілевич І. Михайло Скорик – етнолог, історик, фольклорист // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2014. Вип. 50: До 75-річчя історичного факультету / за ред. Руслана Сіромського та Романа Тарнавського. С. 206–243.
  • Макарчук С. Етнології кафедра // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. І: А–К. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. С. 484–485.
  • Макарчук С. Етнологія у Львівському університеті // Етнічна культура українців. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. С. 11–29.
  • Макарчук С. Побачене, почуте, пережите: мемуарні мініатюри / [ред. Роман Тарнавський]. Київ: Атіка, 2015. 219 с.
  • Рачковський Г. Польові етнографічні дослідження кафедри етнології Львівського університету (1998–2013): географія, тематика, здобутки // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2014. Вип. 50: До 75-річчя історичного факультету / за ред. Руслана Сіромського та Романа Тарнавського. С. 591–622.
  • Тарнавський Р. Кафедра етнології Львівського університету. Класичний період (1910–1947) / відп. ред. Михайло Глушко. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. 236 с.
  • Тарнавський Р. Степан Макарчук і тяглість традиції етнологічних студій у Львівському університеті // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. Вип. 51: Пам’яті професора Степана Макарчука / за ред. Романа Тарнавського. С. 82–95.

Співробітники

завідувачСІЛЕЦЬКИЙ Роман Броніславовичзавідувач
професорГЛУШКО Михайло Степановичпрофесор
доцентГАЛАЙЧУК Володимир Васильовичдоцент
доцентРАЧКОВСЬКИЙ Григорій В'ячеславовичдоцент
доцентТАРНАВСЬКИЙ Роман Богдановичдоцент
асистент, старший лаборант (сумісник)ГІЛЕВИЧ Ігор Ярославовичасистент, старший лаборант (сумісник)
асистентПУКІВСЬКИЙ Юрій Володимировичасистент

1 курс

2 курс

3 курс

4 курс

5 курс

6 курс

Викладацький розклад



Методичні матеріали

Дистанційне навчання 12.03–22.05.2020 р.

проф. Сілецький Р.Б.

“Етнологія України” (032, 1 курс) (част.1)

“Етнологія України” (032, 1 курс) (част.2)

“Етнологія України” (032, 1 курс) (част.3)

“Етнологія України” (032, 1 курс) (питання на іспит)

У зв’язку з продовженням карантину до 22 травня просимо реферати з курсу «Етнологія України» надсилати на електронну пошту викладачам, які проводять практичні заняття:
іст-11 – проф. Сілецький Р.Б. (r.sileckyj@gmail.com),
іст-12 – асист. Пуківський Ю.В. (yurkopukivsky@gmail.com),
іст-13 – доц. Галайчук В.В. (halay_czuk@ukr.net)

“Етнологія слов’янських народів” (4 курс, стаціонар)

“Етнологія слов’янських народів” (4 курс, стаціонар) (питання на іспит)

“Етнологія слов’янських народів” (4 курс, заочне) (питання на іспит)

“Етнологія слов’янських народів Карпато-Балканського регіону” (магістри, І курс)

“Етнологія слов’янських народів Карпато-Балканського регіону” (магістри, І курс) (питання на іспит)

Програма історико-краєзнавчої практики студентів 1 курсу ОС “магістр” заочної форми навчання

проф. Глушко М.С.

“Методика польових етнографічних досліджень” (032, 2 курс)

“Історія народної культури українців: карпатська традиція” (магістри, 1 курс)

доц. Рачковський Г.В.

“Кухня народів Європи” (032, 2 курс)

“Етнологія народів Європи” (032, 2 курс)

У зв’язку з продовженням карантину до 22 травня просимо реферати з курсу «Етнологія народів Європи» надсилати на електронну пошту викладачам, які проводять практичні заняття: іст-21 – доц. Галайчук В.В. (halay_czuk@ukr.net), іст-22 – доц. Рачковський Г.В. (hryhorij.ra@gmail.com),іст-23 – проф. Глушко М.С. (m.s.hlushko@gmail.com), іст-24 – асист. Пуківський Ю.В. (yurkopukivsky@gmail.com).

доц. Галайчук В.В.

“Українська демонологія” (032, 4 курс)

“Традиційна духовна культура українців Карпат” (магістри, 1 курс)

доц. Тарнавський Р.Б.

“Візуальні образи історії” (2 курс) (завдання)

“Візуальні образи історії” (2 курс) (Конспект лекцій)

“Історія етнології у Львівському університеті” (014, 4 курс) (завдання)

“Історія етнології у Львівському університеті” (014, 4 курс) (конспект)

“Візуальні образи в навчанні історії” (ІСОм-61з) (вказівки)

“Візуальні образи в навчанні історії” (ІСОм-61з) (завдання)

“Візуальні образи в навчанні історії” (ІСОм-61з) (конспект)

асист. Гілевич І.Я.

“Українська етнопедагогіка” (014, 1 курс) (част. 1)

“Українська етнопедагогіка” (014, 1 курс) (част. 2)

“Історико-етнографічні райони України” (032, 3 курс)

Програма історико-краєзнавчої практики для студентів ІІ курсу заочного навчання спеціальності 014.03 Середня освіта (історія)

Історико-краєзнавча практика_магістри 1 курс (спеціалізація “014.03. Середня освіта. Історія”) (заочне відділення)

“Історико-краєзнавча практика” завдання для магістрантів (014, 1 курс) (заочна форма)

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Описи дисциплін вільного вибору:

Етнографія слов’ян (д.і.н., доц. Сілецький Р.Б.)

Етнологія у Львівському університеті (к.і.н., асист. Тарнавський Р.Б.)

Слов’янська міфологія (к.і.н., доц. Галайчук В.)

Слов’янська міфологія  (к.і.н., доц. Галайчук В.)

Навчальна література

Тиводар М. Етнологія: навч. посібн. / Михайло Тиводар. – Львів: Світ, 2004. – 624 с.

Етнографія України: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука. – Львів: Світ, 2004. – 520 с.

Українське народознавство: навч. посібн. / за ред. С. П. Павлюка. – Київ: Знання, 2006. – 568 с.

Макарчук С. Історико-етнографічні райони України : навч. посібн. / С. А. Макарчук. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. — 352 с., 53 іл.

Макарчук С. А. Етнічна історія України: навч. посібн. / С. А. Макарчук. – Київ: Знання, 2008. – 471 с.

Графік захисту курсових робіт студентами IV та V курсів ОС “бакалавр” заочного навчання спеціалізації “Етнологія”

05.05.2020 | 09:49

Графік захисту курсових робіт студентами V курсу ОКР “бакалавр” заочного навчання спеціалізації “Етнологія”
Графік захисту курсових робіт студентами ІV курсу ОС “бакалавр” заочного навчання спеціалізації “Етнологія”

Читати »

Інтерв’ю з викладачем кафедри етнології Тарнавським Романом Богдановичем в рамках проєкту “Нитка”

21.04.2020 | 14:57

Випадковості не випадкові
Ми продовжуємо нашу рубрику #відомі_про_невідоме😏
Сьогодні ділимося інтерв’ю з викладачем кафедри етнології Тарнавським Романом Богдановичем, яке просто не залишить вас байдужим!😌

🔸Чому Ви обрали саме етнологію як свій науковий шлях?
Етнологію як науковий шлях я обрав завдяки ЗНО. У 2003 р, коли закінчував школу, в освітній сфері України було проведено експеримент: впроваджено зовнішнє незалежне оцінювання, за результатами якого можна було вступити, здається, до трьох університетів, зокрема, до Львівського національного університету імені Івана Франка. На його історичному факультеті абітурієнти із...

Читати »