Академічне дослідження історії України розпочалось у Львівському університеті наприкінці ХІХ ст. Згідно з політичними домовленостями в рамках українсько-австрійсько-польської угоди 1890 року (так званої «нової ери») в Університеті була створена так звана «друга звичайна кафедра загальної історії» (1894). Під керівництвом М. С. Грушевського, котрий за рекомендацією В. Б. Антоновича переїхав із Києва до Львова, вона фактично стала кафедрою історії України. М. С. Грушевський працював у Львівському університеті в 1894–1914 рр. Протягом цього часу він опублікував вісім томів фундаментальної праці «Історія України-Руси», багато наукових статей, видав збірники документальних матеріалів. Із львівської «школи Грушевського» вийшли у майбутньому відомі історики І. Джиджора, М. Кордуба, І. Крип’якевич, С. Томашівський, М. Чубатий. У міжвоєнний період українознавчі кафедри у Львівському університеті були закриті.

Після входження у вересні 1939 р. Західної України до складу СРСР, з тактичних міркувань радянська влада розпочала «українізацію» системи вищої освіти. Уже в жовтні 1939 р. на гуманітарному факультеті Львівського університету була створена кафедра історії Української РСР, завідувачем якої призначено І. П. Крип’якевича. Значну допомогу становленню кафедри надав перший «радянський» ректор Університету – історик М. І. Марченко (пізніше репресований). За його сприяння у 1940 р. було видано перший том «Записок історичного та філологічного факультетів». Серед авторів тому – О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко. У статтях були посилання на праці М. С. Грушевського.

У роки німецької окупації Львівський університет не діяв. Університет відновив роботу в 1944 р. Кафедру історії УРСР знову очолив І. П. Крип’якевич. Поряд з ним працював М. М. Кордуба. Обидва історики прагнули викладати історію України об’єктивно. У 1946–1947 рр. у Львівському університеті розгорнулась ідеологічна кампанія критики М. С. Грушевського та його наукових послідовників, до якої були залучені заступник Голови Ради Міністрів УРСР поет М. Бажан, ректор Університету І. І. Бєлякевич, декан історичного факультету В. Т. Горбатюк, завідувач кафедри історії СРСР В. К. Осечинський. Цькування завершилося «почесним засланням» І. П. Крип’якевича до Києва. Завідувачем кафедри історії УРСР був призначений В. Т. Горбатюк.

У руслі політики русифікації вищих навчальних закладів Львова 3 червня 1949 р. наказом міністра вищої освіти України кафедру історії УРСР у Львівському університеті було об’єднано з кафедрою історії СРСР. На краще ситуація змінилася в роки хрущовської «відлиги». 22 серпня 1957 р. за наказом Міністерства вищої освіти УРСР за № 240-К у Львівському університеті було відновлено кафедру історії УРСР. Її очолив колишній секретар парторганізації Університету О. Г. Цибко (виконував обов’язки завідувача кафедри до 1969 р.).

У 1960-х – на початку 1970-х років визначилися основні наукові напрями дослідження історії України працівниками кафедри. Доц. О. Г. Цибко вивчав історію робітництва в Галичині, доц. Л. А. Іваненко і доц. І. Я. Кошарний – історію науки й культури в Західній Україні напередодні Другої світової війни і в перші повоєнні десятиліття. З приходом на кафедру випускника Університету Я. П. Кіся поглибилося вивчення соціально-економічних аспектів давньої, середньовічної та ранньомодерної історії України загалом і Львова зокрема. У 60-ті роки колектив кафедри брав участь у написанні багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», колективної монографії «Торжество історичної справедливості», збірників наукових статей «З історії західноукраїнських земель» (п’ять випусків).

У 1969–1972 рр. кафедру історії УРСР очолював докт. істор. наук, проф. М. М. Кравець. Йому належить ряд праць з історії Русько-Української радикальної партії, громадської діяльності І. Я. Франка, селянства Східної Галичини і Північної Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. В. Д. Баран вивчав історію племен черняхівської археологічної культури й етногенезу слов’ян. Д. Д. Низовий опублікував ряд праць з історії Дрогобицько-Бориславського нафтового регіону. Заохочувалися дослідження «соціалістичних перетворень» у промисловості, сільському господарстві та культурі західних областей України. Для більшості тогочасних робіт з історії було характерне упереджене ставлення до українського національного руху, апологетика політики радянської влади. Будь-який відступ від усталеного «марксистсько-ленінського» бачення минулого кваліфікувався як ідеологічне збочення. Так звинувачений у націоналістичному ухилі М. М. Кравець був змушений переїхати працювати у Вінницький педагогічний інститут.

У 1972–1975 рр. кафедрою історії УРСР керував І. Я. Кошарний. Короткий час після його передчасної смерті кафедру очолював Д. Д. Низовий (1975–1976). У 1976–1986 рр. завідувачем кафедри був проф. М. К. Івасюта. Він першим серед українських радянських істориків почав вивчати історію колективізації в західноукраїнських областях. Викладацький склад кафедри складали: професори М. К. Івасюта і Я. П. Кісь, доценти А. П. Калиновський і Д. Д. Низовий, асистенти А. М. Козій і В. А. Мичка. Працівники кафедри забезпечували викладання нормативних курсів з історії України та допоміжних історичних дисциплін (палеографія). Більшість спецкурсів стосувалися проблем історії УРСР, робітничого класу в Західній Україні, комуністичних і комсомольських організацій. Особливим інтересом серед студентів користувався спецкурс «Етногенез слов’ян», який вів проф. Я. П. Кісь.

У 1986–1995 рр. посаду завідувача кафедри історії УРСР (з 1989 р. – кафедри історії та етнографії України) обіймав докт. істор. наук, проф. С. А. Макарчук. У цей час у викладацькому складі кафедри відбулися істотні зміни. Після закінчення аспірантури, переводом з інших кафедр та академічних установ на кафедру прийшли працювати С. П. Качараба, Ю. А. Киричук, М. С. Пасічник, О. М. Сухий, О. О. Франко, Р. М. Шуст. У 1989 р. колектив кафедри поповнили проф. К. К. Кондратюк, доц. Т. Г. Марискевич, доц. О. М. Щодра, асист. О. К. Мазур. Викладачі кафедри історії та етнографії України забезпечували читання нормативних курсів з історії України, джерелознавства історії України, української історіографії та ін.

На початку 1990-х років урізноманітнилися напрями наукових досліджень. С. А. Макарчук опублікував ряд статей і посібників з етнографії України. Історію етнографічної науки вивчала О. О. Франко, історію козаччини – М. С. Пасічник, історію української трудової еміграції – С. П. Качараба, український національний рух у Галичині та його партійну структуру зламу ХІХ–ХХ ст. – К. К. Кондратюк і О. М. Сухий, русофільську течію у Галичині ХІХ – поч. ХХ ст. О.М.Сухий, історію українського національно-визвольного руху 40–50-х років ХХ ст. – Ю. А. Киричук, історію монетної справи і грошового господарства на українських землях – Р. М. Шуст, історіографію давньої і середньовічної історії України – О. М. Щодра

У 1995 р. в результаті реорганізації кафедри історії та етнографії України утворено три підрозділи: кафедру давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін, кафедру новітньої історії України та кафедру етнології. У першому складі кафедри новітньої історії України було п’ять викладачів: проф. К. К. Кондратюк (завідувач кафедри), доц. Ю. А. Киричук, доц. Я. І. Серкіз, доц. О. М. Сухий, асист. М. М. Мудрий. У 1996–2002 рр. асистентом на кафедрі працював О. В. Середа. У 2007/2008 навч. році на кафедрі працюють шість викладачів: проф. К. К. Кондратюк (завідувач кафедри), проф. О. М. Сухий, доц. В. М. Качмар, доц. М. М. Мудрий, доц. О. Й. Павлишин, асист. Г. А. Боднар. Старшим лаборантом кафедри з 1995 р. незмінно працює М. Б. Булка.

До навчальної роботи по кафедрі новітньої історії України залучалися за сумісництвом працівники Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України: докт. істор. наук М. Р. Литвин, докт. істор. наук І. Г. Патер, канд. істор. наук Б. З. Якимович, канд. істор. наук. О. І. Луцький, канд. істор. наук. О. Г. Аркуша, канд. істор. наук В. С. Пашук, канд істор. наук Т. Д. Гошко, канд.істор.наук І.І.Орлевич, канд.іст.наук О.В.Лукачук. Нині за сумісництвом на кафедрі також працюють Ю.В.Гудима та О.В. Лукачук. На кафедрі працював старшим викладачем діяч українського національного руху І.А. Гель.

З 2010 р. завідувачем кафедри став проф. О.М. Сухий.

У 2016р. кафедрі присвоєно ім’я Михайла Грушевського. У 2019/2020 рр. навчальну та виховну роботу на кафедрі здійснювали проф. Сухий О.М., завідувач кафедри, проф. Кондратюк К.К., доц. Качмар В.М. ( Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Львівського національного університету імені Івана Франка), доц. Підкова І.З., доц. Мудрий М.М., доц. Павлишин О.Й., доц. Боднар Г.А., доц. Лукачук О.В., асист. Гудима Ю.В.

Кафедра забезпечує викладання загальних курсів: Історія України кінця ХVІІІ – початку ХХ століття, історія України 1914-1945 років, історія України 1945 – початок ХХІ століття, історіографія історії України, сучасна українська історіографія, дидактика історії, філософія історії, спецкурсів: національно-політична орієнтація в українському суспільстві Галичини кінця ХІІІ – початку ХХ століття, політична модернізація українського суспільства під владою Габсбургів, українці у Львівському університеті, історична школа М.Грушевського, державотворення в ЗУНР: соціальні та міжнаціональні аспекти, Україна у ІІ Світовій війні, усна історія: теорія і методика дослідження, культурна дипломатія. Навчальна література викладачів: Українська історіографія ХІХ – початку ХХ століть: основні напрями і концепції (К.Кондратюк, Львів,2002); Новітня історія України. 1914-1945 рр. (К.Кондратюк, Львів,2007); Львівщина в добу Західно-Української Народної Республіки (1918-1919)(О.Павлишин, Львів,2008); Сучасна національна історіографія новітньої історії України (1914-2009)(К.Кондратюк, О.Сухий, Львів, 2010); Новітня історія України. 1914-2008 рр. (К.Кондратюк, Г.Боднар, В.Качмар, В.Голубко, Київ, 2011). Головні напрями наукових досліджень: національно-політична, соціальна та культурно-інтелектуальна історія Галичини ХІХ – ХХ ст. Наукові праці: Галичина між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ – початку ХХ ст. (О.Сухий. Львів, 1997; 1999); Національна ідея в програмах та діяльності українських політичних партій Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) О.Сухий. Львів, 1998); Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика (Ю.Киричук. Львів,2003); Від русофільства до москвофільства (російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у ХІХ столітті) О.Сухий. Львів,2003); Львів. Щоденне життя міста очима переселенців із сіл (50-80-ті роки ХХ ст.)(Г.Боднар. Львів, 2010). Опубліковані архівні документи і матеріали, зокрема, Москвофільство: документи і матеріали (вступна стаття, коментарі та добірка документів О.Сухого. Львів, 2001), переклад з польської мови та наукова редакція монографії З.Фраса «Демократи у політичному житті Галичини 1848-1873 років»(науковий редактор О.Сухий, післямова О.Сухий, Р.Жерелік; переклад з польської Ю.Родик, Ю.Сагата, О.Сухий. Львів, 2010). При кафедрі є аспірантура зі спеціальності «Історія України».

Викладачі кафедри брали участь у реалізації колективної наукової теми «Суспільно-політичні та національно-етнічні процеси на західноукраїнських землях (остання третина XVIII – ХХ ст.)» (науковий керівник – проф. О.М.Сухий), виступають з доповідями на конференціях, рецензують дисертаційні дослідження, готують фахівців-істориків вищої кваліфікації. При кафедрі діє денна і заочна аспірантура. Упродовж 1995–2019 рр. захищено 30 кандидатських дисертацій. Під керівництвом проф. К. К. Кондратюка дисертації захистили В. С. Макарчук, Р. Я. Берест, І. І. Федик, М. М. Мудрий, А. О. Малик, І. Л. Лучаківська, П. Я. Білян, В. В. Гулай, В. Б. Благий, Р. В. Попп, Н. Ф. Мисак, В. Ф. Мандзяк, Г. А. Боднар, О.В. Лукачук; під керівництвом доц. Я. І. Серкіза – І. В. Козловський, А. М. Козицький; під керівництвом проф. О. М. Сухого – В.І.Смолій, Л.І.Матюшко, А.Я.Байло, І.Г.Лозинська, М.А.Олійник, О.З. Камінська, Д.М. Кравець, М.І. Пиріг, Н.В. Харкевич, під керівництвом доц. В.М. Качмара – О.В. Книгицька, О. І. Шевченко, під керівництвом доц. М. М. Мудрого – Р. Я. Генега, Р.О. Лехнюк, М.С. Байдак. Під науковим керівництвом проф. К.К. Кондратюка та проф. О. М. Сухого захищено п’ять докторських дисертацій.

З 2018 р. викладачі кафедри виконують науково-дослідну тему в межах робочого часу «Політичний та соціокультурний розвиток України: людина, суспільство, влада» (науковий керівник проф. О.М. Сухий). Номер державної реєстрації теми 0118 U000603. Тема виконується спільно з кафедрою давньої історії України та архівознавства.

Працівники кафедри були співорганізаторами міжнародних наукових конференцій «Львів: місто-суспільство-культура»(1998, 2002, 2006, 2010, 2014, 2018), «1939 рік в історичній долі України і українців»(1999), «Депортації 1944-1951 рр. (до 60-річчя акції «Вісла»)»(2007), науково-практична конференція «Золотий вересень 1939 року: визволення чи окупація?» (2009; спільно з Українським католицьким університетом і меморіальним музеєм жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»), міжнародної наукової конференції «Проблеми дослідження українського визвольного руху 1920-1950-х років (до 75-річчя створення Української повстанської армії)» (2017 р., спільно з Українським інститутом національної пам’яті), всеукраїнської науково-практичної конференції «В’ячеслав Чорновіл: дисидент, політик, державний діяч (до 80-річчя від дня народження В. Чорновола) (2017 р., спільно з Львівським національним університететом імені Івана Франка), міжнародної наукової конференції «Збройний антикомуністичний опір у Центральній та Східній Європі (1944–1953 рр.): політичні, військові, правові та етичні аспекти» (2018 р., спільно з Університетом Матея Бели у Банській Бистриці (Словаччина), Львівським національним  університетом імені Івана Франка (Львів, Україна), Зеленогурським Університетом (Зелена Гура, Польща), Центром  дослідження геноциду та Руху Опору Литви (Вільнюс, Литва)), всеукраїнської науково-практичної конференції «Шляхом свободи та демократії: до 30-річчя створення Народного Руху України за перебудову» (2019 р., спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка, Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівською міською організацією Народного Руху України) та інше. Кафедра підтримує тісні наукові зв’язки з кафедрою історії України  закладів вищої освіти України (Івано-Франківськ, Київ, Луцьк, Острог, Тернопіль, Чернівці) а також з науковими установами Республіки Польща, Литовської Республіки, Словацької Республіки.